Керрі більше не намагалася накласти на себе руки, але їй іще далеко до того дня, коли з міс Занудство вона перетвориться на міс Жвавість. Постійно стежачи за нею, ми аж ніяк не сприяємо покращенню її стану. Недивно, що Керрі починає всього боятися. Ба гірше — вона знову перестає їсти, хоча запевняє, що почувається добре.
Марк нещасний по-своєму. Він явно сумує за своїм косячком, і в нього починається щось на кшталт ломки. Він нічого не каже, але я все одно бачу. Ловля кайфу була для нього єдиним способом утекти від цього човна зокрема та від життя взагалі, і тепер на його обличчі і вдень і вночі той самий вирячено-ошелешений вираз, наче він потрапив у пастку. Коли ж він дає собі клопіт розмовляти, то зазвичай відривається на мене або на Керрі. Мені добре відомі потенційні симптоми відвикання від наркотиків: агресія, неспокій, біль у животі, зниження апетиту. Я постійно й уважно спостерігаю за Марком.
Що ж до Ерні, то йому теж непереливки, бо він буквально розривається між своїми бажаннями. Бідний хлопчик! То йому хочеться бути дорослим і виконувати роль миротворця, то він починає хлипати наче мала дитина, якою він насправді ще й досі залишається.
А найгірше те, що він, здається, кожної хвилини щось жує. І він також це прекрасно усвідомлює. «Я страждаю від повноти, спричиненої стресом», — заявляє він, підносячи догори свій товстенький вказівний палець, немов якийсь університетський професор. На жаль, мабуть, він має рацію. Можливо, Ерні стане лікарем, коли виросте.
Залишається Джейк.
Бідолаха, він намагається зробити все, що в його силах. Джейк завантажив дітей рутинною працею, намагаючись уселити в них почуття відповідальності або, принаймні, забезпечити на яхті тишу і спокій. Уявляю, як він шкодує, що
погодився бути нашим капітаном! Якщо Керрі не стрибне за борт, то, боюся, так учинить він.
Усі ці негаразди змушують мене видобути супутниковий телефон. Річ у тім, що я сказала Пітеру, що перші два тижні не дзвонитиму йому. Не питайте, чому я це зробила, бо що зроблено, те зроблено. Мабуть, мені просто кортіло виглядати сильною, продемонструвати йому, що я не розпхикаюся при перших ознаках біди. Втім, саме розпхикатися мені й хотілося більше за все впродовж усіх цих шести днів. Мої запаси сили волі добігають кінця. Я ніколи не була скиглійкою, але відчуваю, що невдовзі нею стану.
Шість днів — це приблизно два тижні, еге ж? До того ж я і справді скучила за Пітером.
Зачинившись у себе в каюті, я набираю наш домашній номер. Зараз дев'ята вечора, і Пітер уже мусить бути вдома. Але вдома його немає. Після п'яти гудків умикається автовідповідач. Принаймні, на плівці почую його голос, хоч на кільканадцять секунд.
Потім я набираю номер його офісу — може, він там допізна затримався. Напевне, він дуже зайнятий отим великим судовим процесом, який має невдовзі розпочатися. А Пітер до кожної справи готується просто з маніакальною ретельністю. Ніколи не бачила людини, котра б так не любила програвати. Саме тому він досить часто й затримується допізна на роботі.
Ти диви — і офіс не відповідає! Де ж Пітер? Вечеряє в ресторані?
Нарешті я дзвоню йому на стільниковий телефон. Це стовідсотково надійний варіант. Коли Пітер десь прогулюється або відпочиває, то мобільник буквально прилипає до його вуха. Інколи він відповідає ще до того, як у мене залунає гудок. Але не зараз.
Один гудок, іще один…
Милий, де ти? Я дуже хочу з тобою поговорити. Мені вельми потрібна твоя допомога.
Розділ 27
За ті три з гаком місяці, що минули відтоді, як Пітер закрутив роман з Бейлі Тод, вона жодного разу не спитала у нього про Кетрін. Вона навіть імені її не згадувала. І взагалі, питання про те, що він одружений, виникло лишень один-єдиний раз, — а саме тієї ночі, яку вони вперше провели разом у студентському містечку юридичного факультету. Саме тоді Пітер і сказав їй напрямки: