Коли він щез із-перед очей, Кетрін мимоволі випустила з рук штурвал. То був природній імпульс, але наслідки його стали вкрай небезпечними, у чому Кетрін змогла пересвідчитися негайно.
Човен різко кинуло вліво, і вона знову розпласталася на палубі. Коли ж Кетрін, погойдуючись, заледве зіп'ялася на ноги, Марка й досі не було видно. Він випав за борт! Вона в цьому майже не сумнівалася.
— Джейку! — розпачливо закричала вона. — Марка змило!
Але їй ніхто не відповів. Джейка теж ніде не було видно. Вочевидь, гігантська хвиля і його змила за поруччя.
Кетрін не знала, що їй тепер робити. Вона розгубилася. Та і хто б не розгубився? Раптом вона почула якийсь булькаючий зойк, що долинув з океану.
Марк!
Голос пролунав за якихось двадцять футів від неї, але тут у човен гупнула ще одна хвиля, і в свідомості Кетрін ці двадцять футів перетворилися на цілу милю, не менше. Вона не те що Марка не могла дістатися, вона на ногах ледь-ледь трималася.
Ставши навколішки, Кетрін почала повзти. Бо інакше рухатися було неможливо.
— Я йду! — щосили заволала вона.
Хапаючись за все, за що тільки можна було вхопитися на палубі, Кетрін примудрилася просуватися вперед досить швидко. Нарешті вона добралася до краю і визирнула за борт.
О господи, он він де!
Прикріплений до човна ременем безпеки, Марк гойдався і підплигував серед гігантських хвиль як поплавок, відчайдушно намагаючись хоч якось утриматися на плаву. Навіть рятувальний жилет мало допомагав, бо сила хвиль здавалася непереборною. Він виринав, але його знову і знову затягувало під воду.
— Марку, тримайся! — гукнула Кетрін. — Ми витягнемо тебе.
Але ж як? Вона знала, що Марк жодним чином не зможе видертися на човен самотужки. їй самій доведеться зробити це за нього. Але як? І куди подівся Джейк?
Ухопившись обіруч за линву, Кетрін відчайдушно потягнула її на себе, напружуючи кожну часточку своїх м'язів. Однак линва піддалася лише на якихось два-три фути.
І чим дужче вона старалася, тим більше їй здавалося, що її м'язи ось-ось відірвуться від кісток. То була даремна спроба. Самій їй не впоратися. їй потрібна була допомога.
Розділ 32
Мені гаплик, подумав Джейк, виснучи над краєм борту. Мені хана.
Коли хвиля перекинула його через поруччя, він примудрився вчепитися за край однією рукою. Навіть не всією рукою, а чотирма пальцями, та й ті от-от зісковзнуть.
Пасок безпеки міг би скрізь його врятувати — і на лівому борті, і на правому, і на кормі… Але не на носі яхти. І не в такий шторм. Човен кидало як тріску, і цей пасок безпеки запросто міг перетворитися на ремінь смерті. Його потягне донизу тієї самої миті, коли він упаде у воду. А потім ще й корпусом відутюжить і розчавить.
От якби йому вхопитися ще й другою рукою…
Але він не міг. Причина була проста: він не мав опори. Обшивка борту була надто слизькою, щоб зачепитися за неї ногами, а інакше Джейк ніяк не міг підтягнутися угору.
— Марку! Кетрін! — крикнув він, але даремно. Де ж вони? Невже випали за борт? Чи не помітили, що він зник?
Він кричав і кричав, кличучи їх, аж поки йому не заболіло горло. Гучніше Джейк кричати ніяк не міг і боявся, що через гуркіт хвиль та грому його можуть узагалі не почути. Чорт забирай, та він сам себе майже не чув!
Аж раптом пролунав якийсь звук, пролунав як злий грубий жарт, і чути його було досить добре. Вітер навіжено хльостав Джейка по щоках бризками води та злісно завивав у його вухах, і почувся йому знову сміх брата його, Стюарта.
— Заткнися! — безсило заволав на нього Джейк. — Знаю, що винуватий перед тобою! Саме тому я і подався в цю подорож… Щоб знову зліпити докупи твою родину.
Ще одна хвиля гепнула йому в спину і повернула Джейка до тями. Він відчув, як його пальці й далі зісковзують із краєчка борту. Гострий біль вогнем пропікав його руку. Божевільна ситуація, еге ж? Сам у холодній воді, а рука палає вогнем.
І раптом йому випав шанс порятунку. Радше не випав, а наче з неба впав.
На якусь нетривалу мить між хвилями, що гупали в борт човна, утворилася прогалина. Прогалина, на яку він чекав.
Зісковзнувши з вершечка хвилі, яхта несподівано клюнула носом і занурилася ним у воду разом із Джейком.
Якщо йому вдасться протриматися ще трохи, то, можливо, сер Ісак Ньютон допоможе йому — персонально. Бо на кожну дію є рівна і протилежна протидія.