І він не забарився.
Усі сміялися, пустували й веселились як ніколи в житті — в житті, яке могло обірватися ще зовсім недавно. А Джейк тим часом велично ступив на краєчок борту.
— Я — цар корабля! — гучно заволав він, кидаючи Кет-рін у воду. — Цар ко…
Ба-бах!!!
«Родина Данів» вибухнула і враз зникла, за якусь дещицю секунди поглинута величезною вогняною кулею.
Розділ 40
— Ось де він! Карлайл тут! — вигукнув якийсь репортер, вимахуючи рукою, як регулювальник жезлом, та вказуючи вглиб лункого коридору в приміщенні суду. І вся репортерська братія кинулася у вказаному напрямку, нагадуючи своїми манерами зграю гієн.
Це чимось нагадувало сцену зі старого фільму, де відважні репортери вистежують героя дня, аж поки той не стає переД їхніми очима. Не минуло й кількох секунд після Пі-терового виходу з кімнати, де він телефонував до Берегової охорони, як його взяли у щільне кільце облоги.
Кожен нью-йоркський репортер — від «Пост» і «Ньюс» до «Таймс» і «Джорнал» — свято вірив у те, що повідомлення, отримане Карлайлом у кімнаті судових засідань, мало якийсь стосунок до справи Кінкейд. І це повідомлення неодмінно мало бути соковитим, колоритним та дуже важливим! Інакше просто й бути не могло. Хіба ж могло щось інше змусити відомого адвоката перенести відбір кандидатів у присяжні?!
Втім, Пітер і не збирався нічого їм розповідати. Принаймні, наразі. Поки він не дізнається більше про цю таємницю. Репортери тулилися до нього, як цвяхи до магніту, але Пітер і не писнув у відповідь на зливу їхніх запитань. Навіть не сказав «Коментарів не буде».
От уже ж любитель подражнити… Що ж подієш — багаторічна практика…
Пітер Карлайл, знаменитий адвокат, у якого після красномовних виступів у натоптом натоптаних залах завжди знаходилося кілька слів (а інколи і цілий монолог) для преси, цього разу як води у рот набрав.
І замість давати інтерв'ю, він проштовхався крізь стіну рук з диктофонами і шмигнув у двері, що гарантували йому втечу завдяки напису на непрозорому склі. На ньому було виведено чотири магічні слова, здатних зупинити знавіснілу репортерську братію: «Представникам преси вхід заборонений».
Ці двері вели до кімнати відпочинку, з якої, спустившись два марші сходами, можна було потрапити до виходу в тильній частині будівлі суду.
Потрапивши до вузького проходу, Пітер обережно визирнув із-за рогу, оцінюючи ситуацію.
Гм. Класно. Схоже, він у безпеці. Ані праворуч, ані ліворуч репортерів не було видно. Втік, слава Богу.
Нарочито невимушено приєднавшись до мангеттен-ського натовпу, Пітер розчинився серед перехожих. Він іще не знав, куди йде. Та хоч би куди він ішов, там, принаймні, не буде набридливих газетярів і він зможе спокійно обміркувати тривожну новину, яку щойно дізнався.
Проминувши два квартали, він помітив газетний кіоск. У приміщенні суду кровожерливі газетярі намагалися витягнути з нього новини для завтрашніх заголовків, йому ж треба було прочитати заголовки сьогоднішні. До біса війну з тероризмом, голод у злиденних країнах та повідомлення про те, що якась схиблена знаменитість стала матір'ю ще однієї названої дитини! Цікаво, що вчені мужі кажуть про нього та про сьогоднішній суд?
Чи хоча б просто про нього. Дивно, але Пітер відчув нагальну потребу самоствердитися.
Він ухопив кілька місцевих газет, а потім тицьнув пальцем на маленький холодильник із прозорими ковзними дверима, що виднівся за типом з тюрбаном на голові, який сидів у кіоску.
— І «Ред Бул», будь ласка.
Те, що сталося потім, здавалося неймовірним, але було цілковито у стилі Пітера Карлайла. Тільки-но чолов'яга в тюрбані відвернувся, щоб відкрити холодильник, Пітер простяг руку до бляшанки з дрібними грошима, що стояла на прилавку, зачерпнув жменю монет і запхав їх у кишеню. І це при тому, що в тій самій кишені лежав гаманець із шістьмастами доларами.
Продавець обернувся, простяг руку з банкою холодного напою і швидко порахував загальну суму, включно з газетами.
— П'ять двадцять п'ять, — пробурмотів він зі слабким пакистанським акцентом.
Пітер засунув руку в кишеню і відрахував шість украдених доларів.
— Ось, — сказав він. — Здачі не треба.
Розділ 41
Так, я негідник, подумав Пітер.І навіть більший, аніж дехто вважає. Помітивши незайняту лавку на дитячому майданчику неподалік, він умостився на неї і почав переглядати газети, поцмулюючи «Ред Бул». А ще його гріла думка про так управно поцуплені грошенята.