Розділ 53
Стукаючи у двері квартири, де мешкала Бейлі, Пітер збагнув, що це його перший візит, який не стосувався сексу. І не тому, що він не мав бажання. А тому, що існувало дещо інше, чого він жадав іще сильніше.
То була маєтність Кетрін. Саме ця маєтність і була його кінцевою метою. Зігнавши зі світу Кетрін та її огидних діточок, він одержить сто мільйонів зелених. А якщо їх таки дійсно вдасться спекатися, то йому вже зараз треба вживатися в роль прибитого горем чоловіка. І грати її навіть з Бейлі. Особливо з Бейлі.
Вона була як несподівано випала карта, що стала частиною Пітерового життя, але аж ніяк не частиною плану. Коли замислював цей план і залучав Деву до його виконання, він її навіть іще не знав!
Але тепер, коли він уже знав — і бажав продовжувати їхні стосунки, — Пітерові хотілося, щоб їй ніколи навіть на думку не спало провести якийсь зв'язок між ним та зникненням яхти «Родина Данів». Ані Бейлі, ні будь-хто інший не мав здогадатись, яким холоднокровним і жорстоким гівнюком він був.
Пітер збирався постукати ще раз, аж раптом почувся типовий нью-йоркський звук, характерний для замка складної конструкції. Коли Бейлі почала відчиняти двері, він молив Бога, щоб вона виявилася вдягнутою не надто сексуально. Він же жива людина, зрештою. Може й не опертися спокусі.
— Пітере, яка приємна несподіванка! — проспівала Бейлі. — Очам своїм не вірю. Я лише двадцять хвилин як повернулася з останньої лекції.
Добре вже хоч, що на ній було істотно більше одежі, аніж просто ліфчик та трусики. Цього разу — аж ціла футболка й шорти. А погано було те, що Бейлі відразу ж нахилилася до Пітера і вп'ялася в нього своїми хтивими та жалючими як оси губами. Йому доведеться відсахнутися від неї. Ну ж бо, Пітере. Постарайся це зробити! Зараз не час трахатися.
— Що трапилося? — спитала Бейлі.
— А«ти хіба не дивилася новини?
Бейлі похитала головою.
— Стривай, — сказала вона й додала, трохи знітившись: — Сьогодні ж твій день вибору кандидатів до журі присяжних, наскільки я пам'ятаю. А чому ти тоді не в суді?
— Трапилася неприємність, — відповів Пітер.
— Сподіваюся, дружина Кінкейда не намагалася цього разу задавити тебе своїм «мерседесом»? — пожартувала Бейлі, задоволено вишкірюючись.
Та Пітер не засміявся. Він дуже хотів, але йому не дозволяла роль, яку він мав грати. Втім, дуже шкода, бо це дійсно прозвучало смішно. Красива, розумна, та ще й з потрясним почуттям гумору. Це не Бейлі, а просто знахідка.
Увійшовши до квартири, Пітер одразу ж вихопив з холодильника пляшку дієтичної кока-коли. А потім коротко розповів коханці про те, що сталося вранці. Починаючи з того моменту, як у зал судових засідань буквально увірвалась Анжеліка, і до телефонної розмови з капітаном Берегової охорони. Розмову ж із Деву довелося завбачливо вилучити з цієї надзвичайно мелодраматичної та сумної історії. Бо вона у неї явно не вписувалася.
Сказати, що Бейлі була ошелешена, — це означає нічого не сказати. Не вірячи своїм вухам, вона присіла, щоб перевести від хвилювання дух. А ще в неї виникло сильне почуття провини, про що вона й не проминула сказати Пітеру.
— А чому? В чому ти винувата? — спитав він.
— Та так, ні в чому. Забудь.
— Та годі тобі, мені ти можеш казати все що завгодно.
Бейлі ще більше знітилась і густо почервоніла. Проте нарешті зізналася.
— В той момент, коли ти сказав мені, що пропала яхта з твоєю дружиною, моєю першою думкою було: «Нарешті ми залишимося вдвох і нам ніхто не заважатиме». Це так жахливо з мого боку, еге ж? Я така сволота!
— Та ні, це цілком по-людськи, — заспокоїв її Пітер і, простягнувши руку, погладив її по щоці. — Тому те, що у тебе виникла така думка, не означає, що ти погана і зла людина.
— Ти і справді так уважаєш?
— Справді. Ти не зробила нічого поганого. І ніяка ти не сволота. До того ж я певен, що невдовзі зателефонують з Берегової охорони й повідомлять, що з моєю сім'єю все гаразд.
Не встиг Пітер закінчити цю фразу, як задзвонив його мобільний телефон. І вони обоє посміхнулися — цікавий збіг обставин!
— Це дійсно Берегова охорона? — спитала Бейлі, коли Пітер видобув телефон з кишені свого костюма.
Він глянув на дисплей і заперечно похитав головою. А потім повівся досить дивно, принаймні на думку Бейлі. Замість відповісти на дзвінок, Пітер сидів, уставившись на телефон, а той все дзвонив та дзвонив.
— Хто це, Пітере? — спитала Бейлі. — У тебе дуже здивований вигляд.