Пітер устигав тільки бачити, як пальми, що рядами росли при дорозі, зі свистом лишаються позаду. Цікаво, а чи є на Багамах обмеження швидкості? Чи цей бовдур просто намагається мене залякати?
Татем продовжив розмову, швидко переводячи погляд з Пітера на шосе і навпаки.
— Втім, я не проти вашої присутності тут, на Багамах, містере Карлайл. Просто я проти того, щоб ви намагалися влаштувати самостійну пошуково-рятувальну операцію.
Пітер потер щоку, наче і дійсно беручи до уваги думку Татема. Але насправді було не так. Те, що цей тип зустрів його в аеропорту, і справді його здивувало, але тільки не його «порада». Цілком зрозуміло, що Татем не хотів, аби Пітер виконував його ж роботу. Бо начальство не погладить його за це по голові, ясна річ.
— Ви боїтеся, що я заважатиму? — спитав Пітер.
— Якщо чесно, то так.
— Таж океан великий. Роботи вистачить усім.
— Гадаю, ви розумієте, що я маю на увазі.
— Так. Ви боїтеся, що моя присутність лише розпалить істерію преси. Ваша гадка мені зрозуміла.
Татем кивнув.
— Дуже важко керувати пошуково-рятувальною операцією і водночас мати справу з пресою.
— Так і не зв'язуйтеся з нею! — сказав Пітер.
— При всій до вас повазі, не думав я, що ви даватимете мені таку нереалістичну пораду. Хто-хто, а ви, як адвокат, маєте добре це розуміти.
— При всій до вас повазі, гадаю, насправді ви просто боїтеся, що я перший знайду свою родину.
Татем кинув на Пітера холодний суворий погляд.
— Запевняю вас, що справа не в цьому. Я не та людина.
— Але ж я тоді взагалі не розумію, в чім проблема! Я просто хочу їх знайти.
— Я теж. Це наша робота. Це те, чого нас навчали.
— Ага, зрозуміло, — мовив Пітер. — Ви хочете, щоб я залишив цю справу професіоналам?
— Так. Хоча можна було б сформулювати цю думку дещо інакше.
— Ви маєте на увазі тих професіоналів, котрі нещодавно заявили про згортання пошукової операції?
Це взяло Татема за живе, і він наїжачився.
— Ви не гірше за мене знаєте, що координати яхти… Однак Пітер ураз перервав його. Доброго потрошку.
— Слухайте, я робитиму те, для чого я сюди прибув, — жорстко відказав він. — І якщо ви цього не тямите або воно вам не подобається, то мені начхати.
В авті запала тиша, і Пітер насолоджувався кожною її секундою. Наскільки він зрозумів, подальша розмова втратила будь-який сенс. І Татему не залишалося більше нічого, як довезти його до готелю та висадити.
— Нагадую, що мені до «Шератон Кейбл Біч», — сказав Пітер. — Ви знаєте, де це?
— Так, — крізь зуби відповів Татем.
Вони вже від'їхали миль зо п'ять від аеропорту і якраз на великій швидкості вписувалися в поворот, який близько підступав до берегової лінії.
— Під'їжджаємо?
— Готель за милю звідси, праворуч, — відповів Татем.
В автівці знову запала тиша. Невдовзі перед ними показався бежево-коричневий рекламний щит готелю, і Пітер полегшено зітхнув. За щитом виднілися парадні двері. Готель оточував парк із буйною тропічною рослинністю, а за ним було видно разюче красивий пляж із білим піском. Легенький вітерець колихав гілки казуарин.
Але Татем не став гальмувати. Навпаки, лише додав газу, ледь не до упору натиснувши на акселератор.
І авто кулею проскочило повз готель.
Розділ 90
Уже вп'яте Пітер питав — ні, настійно вимагав, щоб Татем пояснив, куди він його везе.
І вже вп'яте Татем проігнорував його запитання, поводячись так, наче Карлайла взагалі в машині не було. Та й далі ігнорував, аж поки вони не проїхали крізь високу ковану браму посольства Сполучених Штатів у центрі міста Нассау.
— Ідіть за мною, — сказав Татем, зупинивши авто біля входу. То було не прохання, а наказ.
І Пітер увійшов слідком за Татемом до посольства, і вони рушили довгим вузьким коридором. Якщо у приміщенні й був кондиціонер, то він усе одно не працював. Усередині було парко як у сауні. Під стелею висіли вентилятори, які виконували важливу функцію: рівномірно розподіляли сперте задушливе повітря.
Коло останніх дверей у кінці коридору Татем зупинився. — Проходьте, — сказав він, відступивши вбік.
Пітер уставився на зачинені двері; по його скронях текли крапельки поту. Цей Татем виявився крутішим, аніж можна було припустити, слухаючи його голос по телефону.
— А ви зі мною не йдете? — спитав Пітер.
— Ні. Це поза моєю юрисдикцією, як прийнято говорити. Я почекаю на вас тут.
Татем відвернувся і пішов, залишивши Пітера на самоті з тривожною думкою: що тут, у біса, відбувається?