У повідомленні, що він його отримав зі штабу Багамської асоціації пошуково-рятувальних операцій, ішлося лише про те, що Елен Пірс потрапила до шпиталю. Чому — він не знав. Навіть не знав, чи то її було поранено, чи когось іншого.
Ця невелика таємниця розкрилася тієї ж миті, коли Ендрю Татем побачив Елен у ліжку. То дійсно була вона, і була вона тут як пацієнтка. З саднами, синцями і вся забинтована з ніг до голови.
— О Господи, що трапилося? — спитав він.
— Невеличка поломка авта, — відповіла Елен, демонструючи, що її почуття гумору в цьому інциденті не постраждало. — Якщо точніше, то лопнуло колесо.
І вона розповіла йому про свою перестрілку з озброєним загадковим незнайомцем із бару «Біллі Роза». Елен не сумнівалася, що Карлайл заздалегідь домовився з ним там зустрітися. Чому — вона достеменно не знала, але певні підозри в неї були, і до того ж недобрі.
Такі самі підозри мав і Татем.
— Ми не можемо дозволити йому вилетіти звідси завтра вранці, — сказав він. — Мусимо взагалі позбавити його можливості скористатися літаком.
— Знаєш, я теж лежала й думала про те, як нам це зробити. Тобто — на законних підставах.
Татем підкотив очі.
— Тебе сьогодні ледь не вбили. І для того, щоб виграти час, ми маємо вигадати щось таке, що залишить Карлайла на цьому острові. Твоя контора має поставитися до цього з розумінням. Хіба ж ні?
Елен кинула на нього знічений винуватий погляд.
— Щось не так? — спитав Татем. — Може, я чогось не знаю?
Елен зиркнула йому за спину, щоб пересвідчитися, що вони у палаті самі. Медсестра була в коридорі і явно поза межами чутності. До того ж її голос у цій ситуації в розрахунок не брався.
— Бачиш, у чому справа… Офіційно мене тут немає, — пояснила Елен.
— Не розумію.
— Скажу так: мій шеф у Нью-Йорку не поділяє мого занепокоєння Пітером Карлайлом. Я приїхала сюди типу відпочивати.
Татем знову підкотив очі, збагнувши, про що йдеться.
— А тепер давай напрямки: ти зв'язалася зі мною за власною ініціативою? І прилетіла сюди сама, без будь-якого дозволу?
— Еге ж. Навмання.
— Я не люблю, коли щось робиться навмання. Господи, так он навіщо ти попрохала мене, щоб я виступив у ролі таксиста!
— Вибач, — мовила Елен. — Я тобі компенсую моральні збитки. Ще не знаю як, але компенсую.
— Звісно, що компенсуєш. Я про це потурбуюся, — відповів Татем і не зміг стримати посмішки. Хоч там як, та все ж агент Елен Пірс проявила ініціативу й хоробрість. І йому це сподобалося. Так, вона була з тих людей, що завдають клопоту, але то був клопіт, у якому він почувався як риба у воді. До того ж Елен Пірс була дуже привабливою, навіть коли лежала тут, у ліжку, вся в бинтах.
— Проблема ось у чому, — вела далі вона. — Якщо Карлайл якимось чином рознюхає, де його сім'я, то єдиний спосіб позбавити його можливості скористатися літаком — це заарештувати його. А для цього нам потрібні якісь докази.
— Яких ми, звісно, не маємо. Чи маємо?
— Поки що ні. — Елен на мить замислилася. — Слухай, а як стосовно того обгорілого жилета, що знайшли твої хлопці? Наскільки швидко можна перевірити його на сліди вибухівки?
— Коли як. А ти що, збираєшся ввести когось у курс справи? Агентів ФБР?
Елен похитала головою.
— Не знаю, — сказав Татем. — До обов'язків Берегової охорони безпосередньо не входять функції розслідування, але маю одного досить надійного знайомого, що працює у лабораторії в Маямі. Гадаю, годин за вісімнадцять ми зможемо отримати результат. Максимум — за добу.
— Думаю, нам цього вистачить.
— А що ми робитимемо тим часом? — спитав Татем.
— Дуже просту річ: молитимемося, щоб твої хлопці знайшли родину Данів швидше, аніж цей вилупок Карлайл.
Розділ 101
Наступного ранку в готелі Пітер почув чотири магічні слова. О дев'ятій п'ятнадцять задзвонив телефон.
— Вам надійшла термінова посилка, — сказала реєстраторка. Ось тепер він мав усе, що потрібно.
Найняти приватний літак не було проблемою. Вибір у нього був широкий. Наче добрі самаритяни, близько дюжини авіаційних орендних підприємств надавали йому свої послуги майже задарма. Справжньою причиною такої нечуваної щедрості було те, що власники літаків сподівалися повернути з лишком свої витрати за рахунок того, що преса й телебачення, рекламуючи Карлайла, безкоштовно рекламуватимуть і їхній бізнес.
І дійсно, всі підлаштовуються під обставини, намагаючись заробити. Впродовж століть історії людства нічого не змінилося. Основним мотивом як було, так і лишається прагнення до наживи.