Невже це Бог втручається у його справи? Невже і дійсно існує якась космічна справедливість?
Пітер похитав головою і стиснув зуби. Чимдуж він потягнув на себе штурвал, намагаючись не дати літаку звалитись у штопор. Якщо йому вдасться вирівняти літак, тоді можна буде ще раз спробувати запустити заглухлий двигун. Нумо, крихітко, вирівнюйся! Ти ж можеш, я знаю!
Лівий двигун ворухнувся, потім смикнувся — і пропелер закрутився дедалі швидше, швидше, швидше… І двигун завівся!
Яка солодка музика! Мотор загуркотів, пропелер ухопився за повітря і висмикнув літак зі штопору. І лише тоді, коли машина вирівнялася на висоті кількох сотень футів над водою, Пітер зміг відсапнути.
— Неймовірно, це просто триндець!!! - заволав він. Але це ще було не все. Витріщившись уперед, через ніс літака, він аж окуляри підняв від несподіванки. Острів! На дванадцять годин, просто попереду! А що то за істоти внизу? Тварини? Та ні, люди. І явно не відпочивальники, що насолоджуються купанням на усамітненому пляжі.
Він знову насунув на очі окуляри. Потім збавив газ, і літак почав знижуватися. Пітер хотів підлетіти ближче, аби пересвідчитися, що бачене ним є реальністю.
Так, то були вони.
Розділ 103
Не я перша помітила його, а Марк. Він кричить так гучно, що мені на мить здалося, наче я в кімнаті невідкладної допомоги й у нас виникла якась дуже серйозна проблема. Але в той момент, коли я обертаюся і бачу його з простягнутою рукою, якою він раз по раз тицяє в небо, до мене відразу ж доходить, що то він кричить від радості.
Ще мить — і ми всі волаємо з радості.
Керрі та Ерні, що лежали в тіні на краю пальмових заростів, підскакують, як чортики на пружинках і, перечіпаючись одне через одного, кидаються до свого брата. І ніхто й слова не каже про те, щоб розпалити вогнища. Бо нам не потрібно цього робити! Тому що літак дуже близько і летить на малій висоті. Він рухається прямо на нас, це однозначно. Пілот просто не може нас не помітити.
Та все ж, про всяк випадок, Керрі біжить до напису «SOS», викладеного камінням. Я не можу втриматися від посмішки, бачачи, як вона хитромудрими жестами рук намагається привернути увагу пілота до цього напису. В цей момент вона чимось нагадує мені сурдоперекладача в телевізорі. Невже це правда? Ура, нас скоро порятують!
Учора нам здавалося, що за нами прийде корабель. Але сьогодні — і це правда — за нами прилетів літак! Він лише за кілька сотень ярдів від нас і спускається дедалі нижче, наче вітаючись із нами і даючи знати, що нас помітив.
Аж тут Марк знову волає як навіжений.
— Погляньте! У нього поплавки!
І дійсно. Я настільки зраділа, побачивши літак, що якось не подумала, де ж він буде приземлятися. Виявилося, що з цим немає жодної проблеми. У нього є злітно-посадочна смуга розміром з океан.
З оглушливим гуркотом літак проноситься над нами і, накренивши крила, різко розвертається. Я на якусь мить побачила пілота або, скоріше, його силует. Схоже, що це чоловік, принаймні, так мені здалося. Точно сказати не можу. Але якщо цьому правда, то йому дістануться найпалкіші обійми в його житті, хоч би ким він був.
— Він розвертається, щоб зайти на посадку! — волає Марк. — Розвертається, розвертається!
Ми дивимось, як літак робить коло над дальнім кінцем пляжу. Його крила знову вирівнюються на висоті не більше двохсот футів над поверхнею води. За увесь час, проведений мною в морських мандрівках на яхті, я жодного разу не бачила, як літак сідає на воду.
І ось цей пам'ятний момент настав. Літак наближається, і його пропелери — як два бездоганні кола на тлі блакитного неба. Тепер він кожної миті може знизитися до лінії прибою і плавно торкнутися поплавками води.
Утім, цей сподіваний момент так і не настав.
Просто перед нашими очима — так близько, так неймовірно близько — літак проноситься повз нас — вж-ж-ж-ж-ж! — і наші крики тонуть у ревінні його двигунів. Ні-і-і-і-і-і-і-і!!!
Ошелешені та пригнічені, дивимося ми, як літак зникає вдалині. Він не робить розворот і не повертається назад. А просто зникає за обрієм. Аж поки зовсім не щез.
Як же таке неподобство, котре щойно трапилося, могло статися взагалі, га? І що це був за псих, який атакував нас на бриючому польоті?!
Розділ 104
От чорт, так темно…
Ні, Пітер не нарікав. Саме цього він і дожидався — нічної темряви. І чим темніше, тим краще. Пробираючись крізь густі та сплутані хащі, він намагався тримати ліхтарик низько, щоб було видно лише, куди ступати. А вище не можна було. Бо він одразу ж перетворився б на ходячий маяк.