Присягнувши суду, він уставився на Пітера Карлайла, і всім присутнім стала очевидною та ненависть, якою він палав до цього чоловіка.
Гіт: «Марку, опишіть, будь ласка, події ночі двадцять п'ятого червня цього року так, як ви їх пам'ятаєте».
Марк кивнув і зробив глибокий вдих. Саме цьому Гіт не раз навчав його, розповідаючи, як слід поводитися на трибуні свідків. Вдихни. Подумай, а вже потім говори.
І Марк заговорив. Поволі, не поспішаючи.
— Ми з сестрою Керрі вартували по черзі біля нашого вогнища, а решта спали. За кілька днів до того на нашу матір напала велика змія, тому ми хотіли убезпечитися від можливих нічних нападів. Отже, Керрі та я не спали.
І ось минуло кілька годин, і мені щось почулося. Було темно, але я збагнув, що то не просто шум вітру. І навіть не тварина. Зазвичай тварини рухаються тихіше. Ясна річ, що я побачив, як до нас хтось іде. Ну, точно не було видно, хто саме, але видно було, що то людська істота.
Гіт кивнув.
— І ви, напевне, зраділи, еге ж? Подумали, що нарешті вас урятують.
— Ага, саме так мені спершу і здалося, — відповів Марк. — Але потім у мене виникла думка: а чому ж оця людина не гукає до нас абощо? Це видалося мені дивним. І саме тієї миті я побачив пістоль у його руці.
— Ну, і що ж ви зробили потім? — запитав Гіт, наче почувши цю історію вперше.
— Я став захищати свою родину як міг. Тільки-но я побачив, що він націлив пістоль на мою матір, я вдарив його по голові. І він, дякувати Богові, знепритомнів.
— Марку, а коли ви кажете «він», то кого маєте на увазі?
Марк підняв руку і вказав пальцем — так само як і тоді на острові, коли над ними з'явився літак.
— Он кого. Пітера Карлайла. Отого сучого сина!
В залі здійнявся гамір, і суддя Барнет змушений був гепнути своїм молоточком.
— Молодий чоловіче, я не потерплю таких висловів у залі цього суду! Вам зрозуміло?
Марк слухняно кивнув і знову повернувся до Гіта. З виразу обличчя обвинувача ніхто б не здогадався, що він був украй задоволений виступом свого молодого свідка і навіть пишався ним. Фразу «Отого сучого сина!» Марк промовив саме так, як його й навчили.
— Питань більше немає, ваша честь.
Розділ 106
Суддя Барнет кивнув убік представників захисту.
— А тепер — ваш свідок, — сказав він.
— Дякую, ваша честь, — проворкував Ґордон Ноулз, неофіційний головнокомандувач супергрупи адвокатів Пітера. Він підвівся і чемно кивнув присяжним.
А потім, наче бажаючи піддакнути невдоволеному судді, відразу ж накинувся на Марка.
— Ви засвідчили, що тієї ночі чергували на острові. Отже, в якомусь сенсі ви самі напрошувалися на неприємність, чи не так?
Гіт зірвався зі свого місця.
— Я протестую, ваша честь! Він вкладає свої слова у вуста свідка.
— Протест приймається, — пробурмотів суддя Барнет і сердито поглянув на Ноулза. — Кому як не вам, досвідченому адвокатові, про це знати?
Звісно, що Ноулз про це знав.
І не раз управно користувався цим прийомом.
— Скажи мені, Марку, — почав він і на мить замовк. — Ти ж не заперечуватимеш, якщо я називатиму тебе «Марк»?
— Зовсім ні, Ґордоне.
Присяжні стримано захихикали.
— От і домовилися, — мовив Ноулз, удаючи, що йому теж весело. — Так от, Марку, коли ти вперше помітив, як містер Карлайл наблизився до вашого вогнища, ти бачив, у що він був одягнений?
— Ні, не бачив, — відповів Марк. — Я ж сказав: було темно.
— Звичайно, було темно. А ще ти сказав, що не бачив, хто до вас наблизився, аж поки ти на нього не напав.
Гіт хотів був виголосити протест, але Ноулз швидко змінив формулювання.
— Вибачте, — нещиро посміхнувся він. — Слід було сказати «вдався до рішучих дій».
Суддя Барнет нахмурився.
— Переходьте до вашого запитання, адвокате.
— Із превеликим задоволенням, ваша честь. Я хочу спитати ось що. Марку, якби ти знав, що то був містер Карлайл, ти б ударив його отією важкою дровинякою?
Марк закліпав очима, наче намагаючись відновити душевну рівновагу. Він зрозумів, куди Ґордон Ноулз хилить зі своїм запитанням, і не бажав потрапити у розставлену ним пастку. Я не дам цьому козлові пошити мене в дурні!
— У нього був пістоль, — повільно й чітко відповів Марк.
— Я питав не про це, — зауважив Ноулз. — Якби ти знав, хто то був, ти б ударив його тією дровинякою?
Марк знову замовк.
Суддя Барнет нахилився до трибуни свідка.
— Будь ласка, відповідай на запитання, синку.