А за два дні почалися дзвінки і, сказати відверто, я не чекав, що їх буде стільки. Того дня подзвонило двоє, наступного ще двоє, потім один, а далі аж троє в один день. На жаль, переважно це були несерйозні дзвінки. Більшість тих, хто дзвонив, пропонували посередницькі послуги, тобто підказати, де можна знайти такого спеца, вимагаючи за це винагороду, до того ж наперед. Хто просив п’ятдесят карбованців, хто сто. Один навіть замахнувся на двісті. А один жартівник повідомив відразу — Хабаровський край, селище Кедрове. Напевно, він дзвонив не з власного телефону. Був і такий, що розпитував, у чому полягає моя проблема. Він назвався екстрасенсом. Коли я пояснив йому в загальних рисах, порадив «тій людині» (я розповідав йому ніби про свого родича) звернутись до психіатра. Ще один пропонував сеанси гіпнозу за досить високу платню, але все це було не те, я відчував. А дзвінки поступово ставали дедалі рідшими. Бували дні взагалі без дзвінків, тоді надія поступово згасала. І мене брали сумніви, чи варто вести ще якісь пошуки. Адже почнуться знову безглузді розмови з далекими від цього, несерйозними людьми, які навіть не уявляють, як виглядає близька, невідступна і незрозуміла біда.
Та ось, нарешті, пролунав саме той дзвінок, якого я так чекав, на який готовий був молитися. Це сталося з самого ранку, щойно я з’явився на роботі. Я зняв трубку. До мене привітався жіночий голос. Сказали, що дзвонять за моїм оголошенням.
— Дуже радий, — відповів я, проте в моєму голосі, напевно, відчувалася підозрілість та недовіра. Мимоволі згадувалися попередні дзвінки. — Ви і є той спеціаліст?
— А ви що ж думали, його секретарка? — вона коротко засміялася. — Ні, це я сама, хоча, можливо, і не той фахівець, якого ви шукаєте. Однак, коли прочитала ваше оголошення, вирішила зателефонувати.
— Тоді скажіть кілька слів про себе — хто ви, де працюєте, ну, ви розумієте? — я затнувся і невдало замовк. Важко було сподіватися, що таким фахівцем виявиться жінка.
— А може, краще ви розкажете, в чому полягає ваша справа? — запитала вона. — А я вам скажу, чи зможу бути для вас корисною.
— По-перше, дуже довго розповідати, — сказав я, — а по-друге, це мій службовий телефон.
— Я вас розумію, — перебила жінка, — гаразд. Я за фахом фізик, працюю в інституті, отож аномальне — це лише моє захоплення, але серйозне. Я приділяю йому багато часу, збираю матеріали про всілякі явища, читаю літературу з парапсихології, вивчаю екстрасенсорику, щоправда, тут я особливих успіхів не досягла. Ну що ще? Знайома зі стародавніми теоріями, вивчала чорну та білу магії, спілкувалася з людьми, які цим захоплюються. Ну, маю деякі свої теорії та висновки. Цього досить?
Я вагався. Чимось не подобалася мені ця дилетантка-любителька. Я потребував допомоги серйозного і компетентного фахівця і відчував, що такі повинні бути. Та де ж їх знайти? А може, через неї? Адже вона казала, що знайома ще з кимось!
— Скільки коштуватиме консультація? — запитав я, просто затягуючи час і не знаючи, зв’язуватися з нею чи ні.
— Не знаю, — відповіла вона, — я не заробляю цим, але, звичайно, розраховую на винагороду, якщо зможу чимось вам допомогти. Мої доходи невеликі.
— Гаразд, — сказав я нарешті, — і де вас шукати?
— Приїжджайте в неділю, наприклад, о першій годині. Ви знаєте, де кафе «Троянда»?
— Знаю, — відповів я, — але до неділі ще аж три дні, а я тут гину.
— Гинете? — здивовано перепитала вона.
— Так, — сказав я, — у всякому разі, вже підготовлений до того, щоб з’їхати з глузду. Я вас прошу… — і додав: — За терміновість з мене додатково.
— Добре, — погодилася вона, — приїжджайте сьогодні. Я звільняюся о пів на четверту.
— Отже, о четвертій біля «Троянди»?
— Так, — відповіла вона, і ми попрощалися.
Я послав усе під три чорти, звалив усі недороблені справи на підлеглих, повідомив начальство і, не гаючи часу, поїхав до міста.
Вона виявилася напрочуд пунктуальною. Не в змозі здолати своє нетерпіння, я приїхав раніше і вже з годину стовбичив на найвиднішому місці перед кафе. Відразу стало зрозуміло, що це вона, оскільки ще здалеку жінка прямувала просто до мене. На вигляд, можливо, була старша, а може, молодша за мене. В сучасній, але недорогій зимовій куртці, середнього зросту. Поставу оцінити важко — надто просторою була куртка. Ще важче складалося з обличчям — воно виглядало ніяким, і основною його деталлю, безперечно, були великі, дібрані зі смаком окуляри. Вона не виглядала надто симпатичною, але й до негарних жінок записувати її не хотілося. «Ось тобі й роман… — майнула іронічна невесела думка. — Ось тобі й екскурсія».