— Що, втекли? — тихо запитав Григорій, підійшовши ближче.
— Хто?
— Та хто ж, кози!
— А, кози… — тільки тепер я збагнув, про що він запитує. — Ні, не було.
— Так чого ж ти оглядаєшся, ніби щось побачив?
— А ти не помітив того пса, що я казав?
— Якого ще пса? — Григорій вже й забув, що я запитував його за якогось там собаку. Я пояснив.
— Та на біса тобі той пес? — зірвався він.
Але тут позаду нас з гущавини вийшли косулі й граціозними стрибками зникли серед дерев.
Григорій тільки провів за ними рушницею — було надто далеко. Цього разу нам не пощастило.
— Чорт з ними, — сказав Григорій, — ходімо тим боком, що я йшов. Там якісь цікаві сліди є, я таких ніколи ще не бачив.
Ми увійшли в густий сосняк… і тут я згадав про м’ясо. Там лежав наш кабан! Все було розкладено на землі, просто на знятій шкірі, і той клятий пес, напевно, давно там побував. Від однієї лише думки про це нам стало погано, і ми, наче ті дики, підминаючи кущі, помчали через хащі.
На щастя, з м’ясом усе було гаразд. Усі шматки на місці, лише сліди навколо свідчили, що якась хитра сорока злітала з дерева, щоб поласувати потрухами. Я полегшено зітхнув. Ми швидко впоралися з тушею, і вчасно: невдовзі прибула вся наша команда. М’ясо розіпхали по рюкзаках — і вирушили до хутора.
IV
Кажуть, що понеділок — важкий день. Не буду стверджувати, що це абсолютна істина, але цей понеділок для мене виявився справді важким. Давалася взнаки вчорашня печінка, яку ми смажили після полювання, а точніше — горілка, випита до печінки. Сталося так, що я перебрав і цілий день на роботі тільки й думав, хоч би він швидше закінчився. В голові добряче гуло, думки розбігалися. Хотілося лише одного — лягти і спати. А коли я все ж таки втрапив додому, мій стан і настрій були вже іншими. Мабуть, тільки тепер остаточно закінчилася дія вчорашнього алкоголю. Увімкнувши телевізора, я заходився чистити рушницю. Ця процедура приносила мені справжнє задоволення, адже до своєї зброї я мав неабиякі почуття.
Дісталася вона мені випадково. Я приїхав до обласного центру в службових справах і, тиняючись перед від’їздом додому по магазинах, несподівано почув над вухом: «Не рухатися, не оглядатися, ви заарештовані!» Цілком природно, я озирнувся і побачив височезного та широчезного молодика з трьома підборіддями і гігантським животом, у міліцейській формі з погонами капітана. Першої миті я остовпів від несподіванки, а наступної — впізнав свого шкільного друзяку Сергія, якого не бачив уже багато років. Чув тільки, що вступив в іншому місті до якогось міліцейського навчального закладу. І ось, виявилося, він його вже закінчив і навіть встиг дослужитися до капітана. Ми сіли в кафе й розговорилися. Сергій розказав, що в управлінні обіймає посаду начальника дозвільної системи. Це означало, що він контролював мисливську зброю. В мене загорілися очі, і Сергій це помітив. Довелося розповісти, який я затятий мисливець і… Словом, я мав добротну, навіть сучасну і модну модель МЦ з вертикальними стволами, але… жадібність притаманна всім. Дізнавшись, що в мене є такий друг, я захотів ще кращої рушниці. Сергій відразу ж повів мене до магазину й показав кілька рушниць, які були, звичайно, не на вітрині, а сховані десь у загашнику. Та серед них лише одна впала мені у вічі. Я з першого погляду в неї закохався. Як у жінку. І відразу ж захотів її. Хоча Сергій вперто тлумачив, що показав її просто так, що це не якесь дуже велике добро, а за місяць-два він мені зробить солідну рушницю, я стояв на своєму. Мені більше не потрібні були ніякі солідні рушниці — я хотів її. Зрозуміти мене може тільки справжній мисливець. Це була рушниця, фірми «Зімсон» 1907 року випуску. Зброя не серійна — зробили її руки старого майстра, і полював з нею свого часу, можливо, якийсь граф або графський лісничий. Відразу впадала у вічі старовинна форма ложі, тонкостінні стволи з клеймом на кожному. На замках рушниці з обох боків була потемніла від часу гравюра тонкої роботи — гончий пес, що йде по сліду, на тлі осіннього лісу. І створили її не для бабахкання по пляшках, а для тривалих подорожей серед вкритих снігом зелених ялин та тиші, яку можна порушити тільки чесно заробленим пострілом по вистеженій дичині після довгого читання стрічок заплутаних слідів. Вона була справжньою, істинною, як моє захоплення, як мій ліс. Зібравши за тиждень необхідні гроші та оформивши документи, я став щасливішим, ніж був досі.