Їй забаглося взятися до гіпнозу. Чомусь я згадав це лише щойно. А далі — на рахунок «три» я прокинувся. А що було між цим моментом і рахунком «три»? Поїздка в іншу область і два походи до Надлісного? А посередині фатальний постріл? Навіть найменша ймовірність такого не хотіла вкладатися в голові. Щоб повірити в це, як я вже казав, потрібні були серйозні докази, а я їх не мав. І все-таки… Невже такий феномен був можливий? Те, що людина, яка перебуває в стані гіпнозу, може зробити будь-що на бажання гіпнотизера, не підлягало сумнівам. Така людина, виконавши, що їй наказано, не пам’ятає цього. Можливо, я міг би таке зробити. Але для цього мене потрібно було загіпнотизувати, і не уві сні, а насправді. Цього зі мною ніхто не робив. Я добре пам’ятав усе, що розповідала мені про гіпноз Світлана. Після сеансу гіпнозу людина, як правило, повинна пам’ятати, що перенесла його. Піддослідний не знає, що робив, будучи під навіюванням, але все, що відбувалося до цього, мусить пам’ятати. Гіпнотизер не може стерти з пам’яті якісь події! Отже, піддослідна людина не забуває, що зустрічалася з гіпнотизером і що з нею провадили сеанс. А я нічого подібного не пам’ятав!
І я відчув нагальну потребу терміново зустрітись зі Світланою. Мені знову потрібна була її допомога, порада. Я хотів будь-що розібратися в цій заплутаній кримінальній справі. Доходила сьома по полудню. Ще півгодини залишалося до дизеля. Миттєво зібравшись, я мацнув у кишені по грошах й уже вискакував за двері…
В кишені справді були гроші. Але чому так мало? Я пройшовся по інших, але більше не знайшов. Довелося неприємно здивуватися. Я завжди вважав себе охайним, коли справа стосувалася грошей. Мене можна було спитати серед ночі, скільки лежить зараз у моїй кишені, і я б не помилився. Тепер відбувалося щось незрозуміле. Їх було втричі менше, до того ж зовсім в інших купюрах, ніж я бачив востаннє. Куди поділася решта? І звідки взялася ця дрібнота? А такої пошарпаної двадцятки я взагалі не тримав у руках уже кілька місяців! Що це за маячня? Я не міг зрозуміти, коли загубив свої гроші і звідки взяв ці. Не вистачало більшої частини.
Не знати чому, раптово згадалася фраза: «гроші не пахнуть». Як це не пахнуть?! І я пригадав запах, що переслідував мене після пробудження з того дводобового сну. Саме папірці, що лежали на долоні, мали цей характерний запах. Жахливий запах, від якого йшли мурашки по шкірі. Я згадав його! О Господи, ні! Гроші відгонили вагонним тамбуром — неповторним букетом матраців, туалету, чужих шкарпеток, решток їжі та алкоголю і поганих цигарок. Цим запахом надовго просякало все, що побувало у плацкартному вагоні. Здалося, що я божеволію. Ось куди поділися мої гроші. Я прикинув, скільки міг коштувати квиток у плацкарті на таку відстань. Туди й назад — вдвічі більше. Щось я, напевно, проїв. А ця дрібнота — здача, отримана в якійсь касі або їдальні. Все приблизно збігалося. Тепер я не мав шансів відхреститись від цього.
Так буває — тягнеш з наскладаної купи каміння якийсь один, з-під низу, і не можеш довго його витягнути. Зате коли це все-таки вдається, каміння починає падати лавиною. Так сталося і з моїми доказами. Тепер вони сипалися на мене, наче те каміння. Все, що було насправді і не зафіксувалося в моїй пам’яті, несподівано розклалося переді мною, ніби на останніх сторінках заплутаного детективу, в якому автор, доволі назнущавшись з читача, нарешті відкриває, хто що зробив. Відразу пригадався і легкий біль у щоці, якій переслідував мене цілий ранок. Він був чомусь таким же знайомим, як і той запах. Так болить завжди на другий ранок після полювання, коли доводиться стріляти посиленими зарядами, з патронами, спорядженими кулями або картеччю. Сильна віддача б’є по щоці, після чого інколи навіть залишаються помітні синці. Не дивно, що я не зрозумів відразу походження цього болю, вважаючи, що не стріляв останніми днями такими патронами. І ще одне — майже так само, як і щока, скимів середній палець на правій руці, ледь-ледь. Напевно, я відчув це тоді підсвідомо і лише тепер пригадав. Його, як і належало, вдарило скобою від рушниці, яка захищала спускові гачки. Я торкнувся цього місця на пальці — воно було чутливим навіть зараз. Все збігалося. Ось чому ніякі квитки не валялися по моїх кишенях — вони були завбачливо викинуті або знищені як докази цієї поїздки. Ось чому одяг і взуття вичищені і помиті, а під нігтями та на інструментах не було бруду після розкопування схованки. Ось чому стріляна гільза стояла в моєму сейфі, а не була залишена біля трупа або викинута. Там вона могла щось доводити, а вбивця справді не хотів, щоб його знайшли. Мало того, будучи при здоровому глузді, він робив усе чітко. А те, що він був при тямі, не викликало найменшого сумніву. Людина, яка виконує своє завдання під гіпнозом, використовує все своє вміння, навички, розумові здібності, а іноді й більше. Просто вона робить це ніби за межами свого свідомого життя. Про це розповідала Світлана. Тому й не залишили гілки кущів подряпин на обличчі досвідченого мисливця за довгі години, проведені в лісі. Тому і знайшов убивця таке безпечне місце для гільзи. Тільки в моєму сейфі вона нічого не доводила, оскільки й повинна була тут бути.