Хлопець не зводив із пастора зацікавлених очей, коли той розгорнув звиток. Обличчя пастора змінилося.
— Звідки він у тебе? — спитав він.
Фабіан розповів Креспову історію, не згадуючи й словом про те, звідки в нього взявся звиток.
Пастор кивнув головою.
— Я шукав це хтозна-скільки років, більше, ніж ти собі гадаєш, — сказав він. — Якщо людина щось знає про ангелів, загадку відгадати не штука.
Фабіан зморщив лоба.
— Що ви маєте на увазі? — спитав він.
— За кожну річ у цьому світі, за кожне поняття лежить відповідальність на котромусь із ангелів, — відповів старий пастор і лагідно подивився на хлопця. — Між іншим, і за дні тижня. Знаменитий Михаїл, скажімо, відповідає за неділю.
І тут Фабіанові сяйнуло!
— А неділя — сьомий день! — вигукнув він.
Архангел Михаїл, що стояв над головним вівтарем, бачив усі кутки й закутки в церкві. Це ключик до загадки. Отже предмет загадки очевидно містився в церкві, а не десь інде.
Пастор Лінд кивнув головою.
— Саме так, — потвердив він. — Тепер ти все зрозумів. Загадка — то мовби лабіринт слів. Зачарований лабіринт.
Фабіан пильно подивився на пастора. Невже він розумів, на що здатен лабіринт у церкві? Пастор лише багатозначно кивнув головою.
— А за які дні відповідають інші ангели? — схвильовано спитав Фабіан. — Нам треба це знати, щоб знайти тайник! Зараз у нас є можливість знайти його до неділі.
— У таку негоду? — спитав пастор і похитав головою. — Коли на вулицях шастають викрадачі дітей? Це надто небезпечно.
— Тоді розкажіть мені, які ще є ангели, — попросив Фабіан. — Може, ми зможемо вичислити тайник і так.
— Ґабриїл відповідає за понеділок, Камаїл — за вівторок, Рафаїл — за середу, Сакиїл — за четвер, Анаїл — за п’ятницю, Касиїл — за суботу і Михаїл — за неділю, — скоромовкою проказав пастор.
— О’кей, — мовив Фабіан і прикусив губу. — А як звучатиме вірш тепер?
прочитав пастор. Фабіан тремтячими руками вихопив звиток пергаменту.
— Припустимо, що понеділок — це один, а далі вівторок — два, то вийде ось що: Ґабриїлові, Сакиїлові та Анаїлові видно тайник. Рафаїл і Касиїл — десь поруч, Михаїл бачить усе, Камаїл бачить Михаїла, Касиїла і Ґабриїла… але тайника він не бачить. Ось що я про це думаю.
— Розумно кажеш, — кивнув головою пастор і пильно глянув на Фабіана. — Та звідки ти знаєш, хто є хто? На скульптурах у церкві не написано жодного імені.
— Я… просто це знаю, — відповів Фабіан і зашарівся. Потім став вичисляти далі: — Понеділок і вівторок, отже, Ґабриїл і Сакаїл перебувають у каплиці Вовка. Вони тайник бачать. Третій, хто бачить, відповідає за п’ятницю, — це Анаїл. Де він? Він висить ліворуч у нефі.
Фабіан схопив клапоть паперу й перо, що лежало на столі. Потім із пам’яти намалював церкву зсередини. І тут відгадка постала перед ним, як на долоні.
— Таж усі троє бачать каплицю Фенріса! — схвильовано вигукнув він. — Там сидять середа й субота, отже — Рафаїл і Касиїл. Вони поруч із тайником. Він має бути в каплиці Фенріса, бо останній ангел, Камаїл, не може тієї каплиці бачити, оскільки йому застує колона ангелів! А Михаїл бачить усе, і його всі бачать. У каплиці Фенріса повинен бути якийсь зелений камінь, і там лежить те, що ми шукаємо. Я вибрався з лабіринту! Гур-р-р-ра!
Фабіан підвівся й на радощах від розгаданої загадки застрибав, виконуючи рухи справжнісінького військового танцю.
Раптом він помітив, що пастор витріщив на нього очі й умент припинив вигецувати та бебехнувся на стілець.
Запала тривожна, довга мовчанка. Пастор весь час не зводив із Фабіана погляду.
Тоді він кашлянув.
— Ти зустрічався з ними, еге ж? — стиха спитав він. — Інакше як би ти знав, хто є хто? Як звичайно, люди пізнають лиш архангела Михаіла, бо в нього є меч. Ти знаєш, що ми шукаємо!
Фабіанове серце завмерло. Він дивився вглиб очей старого чоловіка, але не бачив там нічого, крім добра й мудрости. Він кивнув головою.
— Не те щоб зустрічався, — ухиляючись від прямої відповіді, мовив він. — Просто, здається, я їх бачив. Але не Михаїла, — поквапився додати він.
Нараз він вирішив усе розповісти. Тепер йому треба було мати спільника — когось із дорослих, хто дізнався б і про Фелікса й Оксамитового Лицаря, і про все, що він пережив. Хлопець схопив пастора за руку. Старий чоловік уважно його вислухав. Коли Фабіан завершив розповідь, пастор погладив його по голові.