Розділ 8
Наступного ранку я прокинувся навіть раніше, ніж звичайно, проте не заради малювання. О сьомій годині я вже був у «Ґолденґров», збираючись попрацювати на комп’ютері в себе в кабінеті й випити філіжанку кави, перш ніж збереться весь денний персонал. Енциклопедія з мистецтва, яка є у мене вдома, повідомила мені про Жільбера Тома не набагато більше, ніж я знав уже сам. Зате мій «Довідник з античності» познайомив мене з історією про Леду. Вона була смертною жінкою, якою Зевс оволодів, з’явившись до неї у вигляді лебедя. Тієї ж ночі вона спала зі своїм чоловіком Тиндареєм, царем Спарти. Внаслідок цього вона народила відразу дві пари близнюків: двох безсмертних дитинчат і двох смертних. То були Кастор і Полідевк (у римській міфології Поллукс) та Клітемнестра й Єлена, яку пізніше звинувачували в нещастях Трої. Я з’ясував, що у деяких варіантах міфу діти Леди вилупилися з яєць, хоча, здається, вже у шкаралупі вони переплуталися: Єлена й Полідевк, народжені від Зевса, були божественними, тоді як Кастор і Клітемнестра були приречені померти.
Я подивився також і на картини «Леда й Лебідь», знайшовши цілу низку, включаючи копію з вельми еротичної картини Мікеланджело, картину Корреджо, копію з картини Леонардо,[25] на якій лебідь нагадував домашнього птаха, а також картину Сезанна, яка зображувала лебедя, що тримав Леду, вочевидь байдужу, за зап’ястя, неначе вмовляв вигуляти його. Жільбер Тома не потрапив до цієї високоповажної компанії, але я гадав, що в Інтернеті знайду більше.
Можливо, є сенс повторити: мені не подобається вдаватися до пошуків у Інтернеті, навіть тепер, а тоді я любив це ще менше. Я ніколи не міг зрозуміти, що ж ми робитимемо колись у майбутньому, якщо втратимо задоволення перегортати сторінки книг та натрапляти випадково на такі речі, яких і не сподівалися там знайти? Таке трапляється, звичайно, і під час пошуку в Інтернеті, але, як на мене, у більш обмежений спосіб. А як можна відмовитись від запаху розгорнутої книжки, хоч нової, хоч старої? Наприклад, коли я порпався на своїх книжкових полицях, розшукуючи міф про Леду, то познайомився також з двома-трьома іншими фігурами античності, які не мають стосунку до цієї розповіді, але про яких я й досі згадую час від часу. Моя дружина стверджує, що ця пристрасть до перегортання книжкових сторінок замість того, щоб здійснювати насправді ефективний пошук, є ознакою моєї відсталості. Втім, я помічав, що вона й сама іноді ставиться до книжок так само, як і я, з глибоким задоволенням вчитуючись у чиїсь біографії та музейні каталоги без певної мети.
Як би там не було, я не вважаю себе досвідченим спеціалістом з пошуку в Інтернеті, але того ранку дійсно почерпнув з надр свого комп’ютера дещо більше відомостей про Жільбера Тома. Він подавав надії, у кращому разі, хіба що на самому початку своєї кар’єри; відомими стали тільки його «Леда», яка викликала заперечення у Роберта Олівера, та автопортрет, який я побачив слідом за нею. Він приятелював з багатьма французькими художниками того часу, в тому числі з Мане. Жільбер і його брат Арман відкрили одну з перших галерей-магазинів у Парижі, другу чи третю за значенням після галереї великого Поля Дюран-Рюеля.[26] Цікава фігура, цей Тома. Його ділові справи врешті зійшли нанівець, і помер він 1890 року в боргах. Після того брат продав усе, що в них ще залишилося, й відійшов від справ. Близько 1879 року Жільбер намалював пейзаж для «Леди» з натури, у своєму сільському притулку неподалік Фекана в Нормандії, а завершив картину в паризькій студії. Картину було виставлено в Салоні 1880 року, й вона одержала високу оцінку; щоправда, її піддали також критиці за відверту еротику. То була перша картина Тома, яка потрапила до Салону, але не остання. Втім, решта робіт або загубились, або були невиразними, тому вся його слава ґрунтувалася майже виключно на цьому шедеврі, який тепер перебуває у постійній експозиції Національної художньої галереї.
Ось закінчився час, відведений для першого сніданку наших пацієнтів, тож я покрокував коридором до Робертової палати й постукав у зачинені двері. Роберт, зрозуміло, ніколи не відповідав, тому я потроху прочиняв двері, гукаючи його. Намагався не захопити його зненацька, якщо він займався чимось суто своїм, коли людину не потрібно турбувати. То була одна з найбільших незручностей — навіть, я сказав би, складнощів, — до яких спричинялася його мовчанка. Того ранку все було як завжди, тож я стукав у двері, обережно прочиняв їх, гукав його, перш ніж увійшов до палати.
25
Оригінали згаданих картин Мікеланджело і Леонардо да Вінчі не збереглися до нашого часу.
26
Дюран-Рюель, Поль (1831–1922) — відомий французький торговець творами мистецтва, близький до багатьох імпресіоністів.