Едґар По
ВИКРАДЕНИЙ ЛИСТ
Nil sapientiae odiosius acumine nimio
(Ніщо не різнить так із мудрістю,
як надмірна гострота)
Сенека*
В Парижі, на початку осіннього непогідного вечора року 18.., я тішивсь подвійною розкішшю мислення та добрячої люльки в гурті з своїм другом К. Оґюстом Дюпен, в його невеличкій бібліотечній кімнаті чи кабінеті, au troisième, № 33 Rue Dunôt, Faubourg St. Germain.* Через цілу принаймні годину ми заховували глибоке мовчання; і випадковому спостережникові кожен із нас міг би здатись заглибленим пильно і виключно в кучеряві зáкрутки диму, що сповняв собою всю атмосферу кімнати. Що до мене, одначе, то я в думці дискутував певні теми, котрі становили об’єкт нашої попередньої бесіди; я розумію злочин на вулиці Морґ та таємниче убийство Марі Роже.* Тим-то я мусив сприйняти як збіг обставин, коли двері кімнати враз розчинилися і впустили нашого давнього знакімця месьє Ґ., префекта поліції міста Парижу.
Ми сердечно його повітали; це був чоловік остільки ж забавний, як і пустий, і ми не бачились з ним кільки років. Ми сиділи поночі, і Дюпен тепер був підвіся, щоб засвітити лямпу, але знову сів, коли Ґ. сказав, що прийшов порадитись з нами, або радше спитатися думки мого друга в одній клопітній урядовій справі.
― Коли ця справа вимагає роздумування, ― завважив Дюпен, повздержуючись палити світильню, ― ми краще розглянем її по темному.
― Це одне з ваших дивних поняттів, ― сказав префект: він мав звичай взивати «дивним» усе, що стояло поза його розумінням, і, таким чином, жив поміж цілою тьмою «дивниць».
― Справедливо, ― мовив Дюпен, пропонуючи гостеві люльку та підсуваючи зручне крісло.
― Що ж там іще за клопіт? ― запитавсь і я. ― Не убийство ж знову, маю надію?
― О, ні; нічого подібного. Річ у тім, що це справа справді таки дуже проста, і я певен, що ми б гаразд полагодили її сами; але я подумав собі, що Дюпен залюбки послухає про неї докладне звідомлення, бо вона таки, правду сказать, надзвичайно дивна.
― Проста і дивна, ― мовив Дюпен.
― Авжеж; і заразом ні те, ані друге. Річ у тім, що ми всі були в великому замішанні, бо справа проста, а вкінець нас збентежила.
― Може тоді сама простота її вас обмиляє, ― промовив мій друг.
― Що за абсурди ви волите говорити! ― відказав префект, з душі сміючись.
― Може, це таємниця занадто явна, ― сказав Дюпен.
― О боже! Чи чув хто коли таку ідею?
― Трошки занадто очевидна сама з себе.
― Ха-ха-ха! ― ха-ха-ха! ― хо-хо-хо! ― гримів наш гість, дуже потішений. ― Ох, Дюпен, ви смерти моєї схотіли!
― Та в чому ж, нарешті, річ? ― запитався я знову.
― Ну, гаразд, я вам розкажу, ― промовив префект, пускаючи довгу, упірну й задумливу хмару диму та всадовляючись добре у крісло. ― Я розкажу вам усе в небагатьох словах; але перед тим дозвольте застерегти вас, що справа вельми секретна: я, мабуть, втеряв би свою посаду, коли б стало відомо, що я звірив її комусь.
― Починайте, ― сказав я.
― А хоч і ні, ― сказав Дюпен.
― Ну гаразд; я дістав із вельми високих кол персональне повідомлення, що з королівських покоїв викрадено певний секретний документ величезної ваги. Особа, що його викрала, відома; це стоїть поза сумнівом; її бачили, як вона брала його. Відомо також, що цей документ досі лишається в її посіданні.
― Яким способом це відомо? ― запитав Дюпен.
― Це випливає явно, ― відмовив префект, ― з природи документу та з неявности певних наслідків, що мали б зразу явитися по переході документу від цього злодія куди-інде, тоб-то, сказать по тому, як він пустить його в ужиток, бо він мусить мати намір врешті якось ужити його.
― Кажіть трошки ясніше, ― попросив я.
― Гаразд, я зважусь кінець-кінцем вам сказати, що цей папір дає його посідачеві певну власть у певних колах, де така власть дуже багато важить.
― Я й тепер таки нічогісінько не розумію, ― сказав Дюпен.
― Ні? Ну, гаразд; виявлення документу третій особі, що її я тут не назву, поставило б під питання честь однії особи вельми високого становища; і цей факт дає посідачеві документу можливість впливати на вельможну особу, що її честь і спокій поставлено таким способом під загрозу.
― Але цей вплив, ― доточив я, ― залежить від того, що злодій знає про власника документу, що він знає, хто саме злодій. Хто ж би насмілився..