— Але, — сказав я, — вам не первина проводити такі обстеження. Паризька поліція таки добре на них напрактикувалася.
— О, так, тим-то я й не журився. Та й звички міністрові дуже стали мені в пригоді: його часто-густо не буває вдома до самого ранку. Челядь у нього нечисленна, сплять служники далеко від господаревих покоїв, і напоїти їх легко — вони ж майже всі неаполітанці. А в мене, як ви знаєте, є ключі, що підійдуть до дверей будь-якого паризького кабінету чи стола. Протягом останніх трьох місяців жодної ночі не було, щоб я особисто не провадив пошуків у міністровому будинку. Це для мене справа честі, вже не кажучи (зауважу вам довірчо), що й винагороду призначено величезну. Отож я не облишав пошуків, аж доки переконався, що злодій хитріший від мене. Гадаю, що я обстежив у приміщенні кожний куток і кожну шпарину, де можна було б заховати листа.
— Лист, безперечно, таки в руках міністра, — сказав я. — Але хіба не міг він сховати його десь поза своїм помешканням?
— Це малоймовірно, — відказав Дюпен. — Теперішній заплутаний стан справ при дворі, а надто ще ті інтриги, до яких, як відомо, причетний міністр Д++, вимагають, щоб документ у разі потреби повсякчас був напохваті. Ця обставина для міністра ледве чи менш важлива, ніж сама наявність листа у його руках.
— А навіщо напохваті? — запитав я.
— Для того, щоб його легко можна було знищити, — пояснив Дюпен.
— Справді, — здогадався я. — Але документ тоді, безперечно, у нього в приміщенні. Навряд чи міністр носив би його з собою.
— Маєте рацію, — підтвердив мою думку префект. — На нього двічі нападали немовби грабіжники і ретельно обшукували згідно з моїми вказівками.
— Зайвий був клопіт, — зауважив Дюпен. — Міністр не зовсім же, мабуть, дурень, і він міг передбачити ймовірність таких нападів.
— Може, він і не зовсім дурень, — заперечив префект, — але ж він поет, а це вже й від дурня недалеко.
— І то правда, — сказав Дюпен, у задумі випустивши клубок диму з люльки, — хоч я й сам не безгрішний, пописував колись віршики.
— Цікаво було б детальніше почути, — звернувся я до префекта, — як саме ви проводили пошуки в будинку міністра.
— Бачите, часу ми не марнували і обшукали чисто все. У мене чималий досвід на таких справах. Ми обшукали ввесь будинок, кімнату за кімнатою — на кожну пішло по цілому тижню, ніч у ніч. Найперше ми переглянули меблі. Ми відчиняли всі без винятку шухляди — ви ж, певне, знаєте, що для досвідченого поліційного агента такої штуки, як потайна шухляда, не існує. Йолоп «той агент, що проґавить потайну шухляду. Адже це так просто. Місткість кожного стола, простір, що його він займає, — все це можна якнайточніше обрахувати. Щодо цього в нас є докладні правила. І волосинки ми не пропустимо повз увагу. Після столів ми взялися за крісла. Подушки ми протикали довгими тонкими голками, ви бачили, які вони. Зі столів ми здіймали стільниці.
— А це навіщо?
— Коли приховують щось, то, бува, знімають стільницю зі столу чи якусь подібну деталь з інших меблів, видовбують у ніжці заглибину, ховають туди ту річ, а стільницю ставлять назад. Ніжки ліжок також часто використовуються для цієї мети.
— Але хіба не можна порожнину на звук визначити? — запитав я.
— Авжеж не можна, якщо заховану річ тугенько загорнуть у вату. А крім того, ми ж мусили працювати без зайвого галасу.
— Але ж не могли ви познімати всі стільниці, розібрати по частинках геть усі меблі, де була хоча б найменша можливість заховати листа! Папірець можна скрутити трубкою завтовшки не більше від великої голки і засунути, скажімо, в поперечку крісла. Ви ж не розбирали всі крісла!
— Авжеж ні. Але ми краще зробили: переглянули в сильну лупу поперечки всіх до одного крісел у будинку, не пропустили жодного стику в жодній меблі. Якби десь трапилися сліди недавньої роботи, ми б їх відразу помітили. Зернинка деревного пороху від свердельця виглядала б завбільшки з яблуко. Десь клей трохи підозрілий або шпаринка на стику двох деталей — і ми б натрапили на сховок.
— Гадаю, ви оглянули дзеркала між рамами й склом, перевірили ліжка й постелі, а також гардини та килими?
— Ну аякже! І коли перетрусили до найменшої цятки всі меблі, взялися за самий будинок. Ми поділили його на квадрати, перенумерували їх, щоб ані одного не пропустити, і в лупу оглянули кожний квадратовий дюйм як цього, так і двох суміжних будинків.