— На якій відстані ви були від картини?
— З того місця до картини було кроків з п'ятнадцять.
— З п'ятнадцяти кроків ніякої кнопки не побачити. Як ви зрозуміли, що ваше полотно пришпилене кнопками?
— Такі речі, синьйоре, не розуміють, а відчувають. Я відчув, що моє полотно пришпилене кнопками, і край!
— Поздоровляю з такою чутливістю,— сказав Чігола.— Розповідайте далі. Що ви зробили, коли побачили своє полотно на картині Корреджо?
— Підбіг, схопив лівий край полотна, щоб стягнути його, і тоді побачив, що під полотном нічого немає, що рама порожня.
— Ну і що?
— Кілька секунд стояв наче очманілий, а тоді кинувся сходами, щоб повідомити директора.
— Про що його повідомити?
— Що «Данаю» Корреджо вкрадено!
— Полотно було відчеплене чи вирізане?
— Це ви маєте встановити. Я вам сказав, синьйоре, що побачив раму порожньою.
— Чому ви припустили, що картину вкрадено? Чому не подумати, наприклад, що її віддали чистити чи на реставрацію?
— Припустив найвірогідніше. У нас картини крадуть щомісяця, а чистять раз у чверть століття.
Чігола запалив сигарету, випустив кілька кілець диму і спитав рівним голосом:
— Ну як, згадали ім'я коханки?
— Геть зникло з пам'яті,— зухвало усміхнувся Лівіо Перетті.
— Таке може статися з тим, хто має три десятки коханок і щовечора відвідує іншу. Скажіть мені вулицю та номер будинку, де ви провели ніч.
— Я ж вам сказав, не пам'ятаю!
— Виходить, приховуєте?
— Вважайте, як хочете! — Лівіо Перетті раптом спалахнув.— Ви не маєте права запитувати про те, що торкається мого інтимного життя! Що ви собі дозволяєте?
— Поліції й лікарям-венерологам кажуть усе, з початку до кінця. Вийдіть у хол, молодий чоловіче, прокажіть це собі сто разів, поки щось пригадаєте, а потім приходьте до мене знов.
Лівіо Перетті кивнув Роберто Тоцці, який все ще вдавав, ніби стежить за допитом, і з досить незалежним виглядом вийшов.
— Приведіть охоронця Марко Монтано! — звернувся Чігола до ад'ютанта.
Ад'ютант виструнчився, клацнув підборами і стрімко вибіг. Не минуло й десяти секунд, як з холу почувся сильний шум, залунали збуджені голоси. Роберто Тоцці зблід, а Чігола вибіг у двері. Побачивши, з якою котячою спритністю було це зроблено, Роберто Тоцці зблід ще дужче.
Перед очима Чіголи постала дивна картина. Ад'ютант готувався вихопити пістолет, рука його була на. кобурі, а навпроти нього жовчно усміхався Лівіо Перетті. До них бігли поліцаї.
— Джованні! — гукнув Чігола. Ад'ютант здригнувся, повернувся на каблуках і виструнчився.— Що це за сцена? — спитав, насупившися, Чігола.
— Хочу застрелити його! — відповів ад'ютант.
— Чому? — поцікавився Чігола.
— Він хотів ударити мене по обличчю!
— Не тільки хотів, а й справді вдарив. Ось,— показав Лівіо пальцем на праву щоку ад'ютанта.
— Завіщо ти його вдарив? — спитав Чігола.
— Він мене наздогнав і вилаяв, падлюка! — відповів Лівіо.
— Я мушу його застрелити, синьйоре полковнику! — наполягав ад'ютант.
— Ти це можеш зробити, Джованні, на свою відповідальність, звичайно, але тільки однією умовою — коли я закінчу допит. Доведеться почекати!
— Почекаю, синьйоре полковнику,— погодився Джованні.
Коли Чігола поклав руку на блискучу бронзову ручку дверей, він почув, як Карло Колона крикнув з протилежного кіпця холу:
— Начальство захищає червону собаку! Як розуміти це? «Злий і мстивий негідник! — подумав Чігола.— Такий і оком не моргне, якщо вирішить всадити комусь кулю в потилицю!»
Він натиснув ручку і ввійшов.
Марко Монтано, який шанобливо стояв посеред кабінету, поштиво йому вклонився.
— Марко Монтано, Скільки років ти вже служиш у Бор-гезе?
— Цієї осені буде двадцять, ваша ясновельможність!
— Не називай мене «ясновельможність», Монтано! Якщо хочеш поставити щось перед моїм ім'ям, називай мене просто «полковник».
— Розумію, синьйоре полковник!
— Який маєш військовий чин?
— Сержант, синьйоре полковник! Артилерії!
— Ну, сержанте, у війні брав участь?
— Так точно, синьйоре полковник, бив німців біля Падуї, коли вони відходили в Австрію; біля Удіне, коли тікали з Югославії, та в інших місцях.
— Гм... І якщо ти так довго служиш у Боргезе, чи не здогадуєшся, як воно сталося — з картиною?
— Ні, не здогадуюсь, синьйоре полковник!
— Може, кого-небудь підозрюєш?
— Хай боронить мене свята Марія, такого гріха не беру на душу.