Але уряд потай радів, коли ці зухвалі крадіжки картин викликали галас серед громадськості. «Краще хай галасують з приводу викрадених картин,— казав собі уряд,— ніж обурюються скандальними історіями з підкупленими фірмою «Локхід» генералами й міністрами!» А дехто з високопоставлених осіб відверто вважав за краще, аби щоденно зникало по одній Сікстинській капелі або, в крайньому разі, по кілька картин Мікеланджело, Рафаеля, Леонардо, Тіціана...
На превеликий жаль цих урядовців, викрадення «Данаї» вийшло за межі будь-якої пристойності — крадіжка сталася в одній з найбільших і найпопулярніших римських галерей, і обурення громадськості цього разу сягнуло вершка. Замість стати рятівною димовою завісою, крадіжка в Боргезе немовби показала уряд голим, і мільйони людей побачили, що багато хто з правителів зохочуеться діяти тільки в тих випадках, коли щось зачіпає їхні власні інтереси.
До того ж скандал у Боргезе вибухнув у надто гарячий для урядової коаліції момент — через два дні мали відбутися муніципальні вибори. Всього через два дні римські громадяни мали голосувати за нового мера.
Ми щойно сказали, що скандал у Боргезе вибухнув у гарячий для урядової коаліції момент. Бо проти кандидата правої коаліції стояв кандидат комуністів П'єтро Фальконе. А П'єтро Фальконе, професор середньовічного мистецтва, був один з найулюбленіших і найшанованіших людей у Римі.
Отже, скандал у Боргезе, який викрив неспроможність уряду підтримувати порядок у країні (і зберігати громадську власність), став природним спільником Фальконе. В обстановці, що склалася, уряд міг урятуватися лише єдиним способом — виявити злодіїв до суботнього полудня і повернути «Данаю» на її колишнє місце. Тільки так він міг би усунути з «театру воєнних дій» природного спільника Фальконе. Але саме це й було найскладнішим.
О десятій годині прем'єр-міністр викликав до свого кабінету міністра внутрішніх справ і делікатно натякнув, що його політичній кар'єрі настане край, якщо викрадачів «Данаї» не заарештують протягом трьох днів. О десятій годині десять хвилин міністр внутрішніх справ особисто наказав начальникові поліції терміново з'явитися до його кабінету. Той з'явився, і міністр делікатно натякнув йому, що коли він не посадить за грати крадіїв «Данаї» Корре-джо протягом трьох днів, то про його зв'язки з деякими керівниками мафії негайно довідається вся Італія; начальник поліції, їдучи в своїй «альфа-ромео», викликав по радіо інспектора Фелікса Чіголу, наказав йому підняти на ноги свою групу і чекати в повній оперативній готовності перед його кабінетом. О десятій годині тридцять хвилин начальник поліції сказав Феліксові Чіголі, що він, Фелікс Чігола, тримає в своїх руках честь Італії і долю уряду. Потім він сказав йому тихше і довірчим тоном, що коли протягом трьох днів, включаючи сьогоднішній, злодіїв не вдасться знайти, то хай має на увазі: його зв'язки з мафією викриються, і на його кар'єрі буде поставлено хрест.
Отже, о десятій годині тридцять п'ять хвилин Фелікс Чігола, заклопотаний своїм майбутнім, мчав вертольотом до уславленого філіалу музею Боргезе.
Можливо, читач хоче почути кілька слів про людину, в чиїх руках перебувала честь Італії і доля коаліційного уряду — християнських демократів і соціал-демократів? Цей чоловік мав п'ятдесят років, зросту був трохи вище середнього, але важив лише шістдесят кілограмів, і люди думали, що він хворий, якщо не на сухоти, то, мабуть, на грудну жабу чи рак. А він за своє життя хворів тільки на вітрянку, та й то досить давно, ще шестирічним хлопчиком.
Йому поталанило. У п'ятдесят років, підвищений у чин старшого інспектора, він, повіривши в свою зірку, купив апартаменти на віа дель Корсо і старовинний будиночок з садочком у Тосканелі, поблизу Санта-Марія Маджоре, і остаточно вирішив, що нарешті треба одружитися. Кандидатури були, лишалося тільки зробити вибір, та ось його зірку затулила хмара — зникнення «Данаї» Корреджо, і якраз за три дні до виборів нового римського мера.