Гаряча кров текла з пробитого серця. Півень розтулив дзьоба і без жодного стогону сконав.
Циган витер ніж об траву. Повів довкола чорними очима.
Потім, чуючи щораз ближче голоси й кроки, переступив через труп, що загородив йому дорогу, і побіг до монастирської брами.
В ту ж мить з-за повороту вискочили троє.
—Ану викреши вогню! Присвіти сюди!
Сипнули іскри. Криваво блиснув смолоскип.
Прибульці схилились над тілом капрала.
— Забитий! — зойкнув один. — Цей лиходій раз вислизнув з наших рук, але тепер уже не втече!
— Запізно! Браття-розбійники, запізно! — заволав другий.
То були Гуляйнога, Коркотяг і Кутик. Мозоль прокрався через їхню засідку і навіть відбатував пів-уса. сонному ватажкові.
Помітивши сліди, всі троє кинулися навздогін циганові, щоб додержати своєї клятви. І ось запізнилися — на хвилину.
Розбійники витерли лаву, на якій звичайно від. почивали прочани, підіймаючись до монастиря, поклали на неї небіжчика, і при світлі смолоскипа, що прискав кривавими іскрами, жалобна процесія рушила вгору.
Коли загрюкали кулаками в дубову браму, обережно визирнув брат Ослик і відразу злякано від. скочив. Але Мишібрат уже відсував засуви.
Їх впустили на подвір'я. Місяць, уже сховавшись за вежу, заливав сріблом брук. Поміж гіллям монастирських горіхів літали й тужливо пугали сови.
— Нічого їм не кажіть, — показав Мишібрат на кімнату для гостей, де спочивали Хитруся з Віолінкою. — О бідний мій друже! — заридав він, цілуючи звисле півневе крило.
Тіло внесли до наріжної келії, одразу засвітили свічки, і Мишібрат тремтячою лапкою закрив небіжчикові очі.
Народження Епікурика
Місяць склисто світив за ґратами вузького вікна. В глибокій темряві горіли, опливаючи слізьми, воскові свічі. Тіні ченців ворушилися на стінах, шелестіли сторінки молитовників.
— Нічого не можу їсти, — прошепотіла Хитруся, відсуваючи мисочку, в якій парувала кминова юшка.
— Що, не смакує вам? — стурбувався кухар, брат Мускат, згортаючи пухкі руки на кругленькому черевці.
— Ні, дуже смачно, просто ложка в рот не лізе. Я вся тремчу, — прошепотіла лисиця. — Чому він не йде? В мене лихе передчуття! З ним якесь нещастя скоїлося...
Притискаючи до грудей капралів вузлик, вона зірвалася з лави і, неначе щось їй підказало, вбігла в келію, де лежав небіжчик.
Якусь хвилю стояла, нічого не розуміючи. А потім здійняла лапки і, пронизливо скрикнувши, впала непритомна. Вузлик випорснув і зі стуком покотився по кам'яній підлозі.
Розбійники схопились і підвели лисицю, а Кутик зачерпнув води з кропильниці й побризкав на неї. Хитруся поволі приходила до пам'яті, і ось уже мордочка її болісно скривилась, а з очей полилися сльози.
І тоді раптом у півневому вузлику з-під шматинки, з-поміж шкаралупок обплетеного дротом яйця вибрався бравий молоденький півник. Він був невеличкий, але вже вбився в пір'я, червоний гребінчик молодецьки звисав на ліве око. Здавалось, він уже ніколи не виросте — надто довго просидів у тісній шкаралупі.
— Я Кукурік, — відрекомендувався півник радо. — Епікурик.
Потім, на подив усім, підійшов до мертвого батька і, поцілувавши застигле пір'я, щось шепотів над забитим, у чомусь присягався зі сльозами. Хитруся ніжно обняла Епікурика, пригорнула до грудей.
— Сирітко, дитятко любе!
Та він суворо відсторонив її й мовив писклявим голосом, який, проте, вже починав мужніти:
— Що вдієш, помер старий, тепер треба за нього помститися!
— Де вже тобі, маленький! — заплакала Хитруся.
— Ну, не такий і маленький, — нагогошився півник.
— Будеш нашим побратимом, другом щирим, — обнімали його розбійники. — Завтра вбивцю спіймаємо, і він дістане по заслузі.
Вони повели півника до сусідньої кімнати і стали обговорювати план погоні й помсти. Тоді Кукурік із слізьми на очах почав згадувати батькові лицарські подвиги.
— Ех, коли ми були під мурами Блабони…
— Не бреши! — обурився Гуляйнога.
— Щоб мені так хвіст виріс! — клявся півник. — Хіба мало батько попоносив мене в ранці по бойовищах?.. Мало я наслухався оповідок на бівуаках?
— Він правду каже! — крикнув Коркотяг. І зненацька ляснув себе по лобі. — Браття! — зіпнув він. — Та це ж воскреслий півень. Наш товариш ожив!
Коли це за мурами, в темряві, розлігся страшний крик. Аж мороз пішов у всіх поза шкурою, аж волосся стало дуба.