Проте Антик змусив себе не думати ні про шо. Він втомився. Він хоче відпочити. Треба берегти енергію.
6.
Одного разу біокіберові Дьондюрагу поклали на стіл коротку записку на стандартному бланку:
«6786795647776659452657685644255678
76546777777»
Можете уявити, як він не просто здивувався, а злякався, ще навіть до пуття не вдумавшись у значення прочитаного.
… Вони помітили загадкове космічне тіло цілком випадково. Власне, помітили не тіло, а порушення на одній із спектрограм. Спершу навіть не звернули належної уваги, подумали просто, що це дефект зображення. Але. професорові Віктору Гару спало на думку зробити декілька контрольних знімків, і відразу стало зрозуміло — служба Довколосонячного Простору матиме роботу.
Сухов-старший мерщій зв’язався з Козубом — заступником голови Європейського філіалу Вищої Ради Землі. Вислухавши його, той відразу ж вилетів до третьої лабораторії.
Вони довго з професором Гаром роздивлялися знімки, радились, дискутували. Микола прислухався до їхньої розмови лише краєм вуха, бо займався розрахунками траєкторії руху виявленого тіла.
Нарешті Козуб, ніби підсумовуючи розмову, сказав:
— Вашій пильності, ретельності, як завжди, можна позаздрити, професоре. А як довго цей об’єкт перебуває на земній орбіті? — запитав, дивлячись на Сухова.
— Цілком вірогідно, що об’єкт з’явився порівняно недавно…
— Не певен, колего, зовсім не певен… І маю на це підстави. Але про це потім, мені ще треба дещо з’ясувати. Ретельніше прозондуйте всі квадри простору, якнайточніше розрахуйте траєкторію руху об’єкта, а зараз викличте машину — спробуємо вийти на контакт. Якщо, безумовно, все саме так, як уявляє собі шановний професор Гар.
Микола Сухов відразу вклав перфокарту до третього блока, передаючи наказ.
Козуб сів у глибоке крісло, правицею пригладив пасмо сивого волосся, що спадало на чоло:
— Наш вельмишановний Віктор Никифорович певен, що маємо справу з гостями із далеких світів, які досі чомусь ховаються від нас…
— Ви самі бачили знімки, — тихо мовив Гар. — Йдеться про викривлення простору, а воно може бути, якщо не думати про якісь там фантастичні варіанти, лише штучного походження. Об’єкт рухається по навколоземній орбіті…
— Мене, професоре, непокоїть, що наші гості маскуються! А ви знову — вже вкотре! — починаєте переконувати, що це не артефакт, не космічний міраж, не антиречовина! Як на мене, то краще б це була звичайнісінька холодна каменюка. І тоді — ніякого викривлення простору і ніякої небезпеки. Розумієте, професоре? З добрими намірами не треба ховатися!
— Але погодьтесь, вони наших намірів також не знають, — усміхнувся Віктор Гар. — Пам’ятаєте, як було з центуріанами, які були добре інформовані про земне життя і не повинні були нічого боятись? Чи вони просто потерпали, що земляни можуть їм свідомо віддячити за колишню центуріанську негостинність? — Професор хрипко засміявся. — Пригадуєте, які вони були до кумедності обережні?
— Так, пам’ятаю. І, власне, все розумію. Але не люблю оцих дитячих ігор з маскуванням, викривленням простору. Це дратує мене… Мабуть, старію. Коли людина втрачає любов до ігор, вола вже стара. Так говорять? — Козуб дістав сигарету і клацнув запальничкою. — А до всього, я просто не маю права заспокоювати самого себе.
Через дванадцять хвилин вони стартували з першого майданчика термінової спецлінії. Заступник голови Вищої Ради стомлено мовчав. Професор Віктор Гар ледь помітно усміхався, передчуваючи зустріч з представниками чужої цивілізації. Певно, він намагався уявити: хто вони? Які? Звідки?
Козуб масажував собі надбрів’я.
— Майже не спав цієї ночі. Не повірите — зачитався. Збирався кілька сторінок прочитати, а схаменувся о п’ятій ранку. Спогади про Редина… Підлітаємо! Увага! — Козуб напружено вдивлявся в екран зовнішньої панорами.
За якусь мить запрацювали гальмівні системи.
— Он! Попереду! — вигукнув професор. — Я їх бачу! — вказував пальцем на екран, де в одному місці зображення було нестійким, драглистим, хоча недосвідчене око не змогло б там побачити нічого особливого. — Пропоную на малій швидкості підійти до них якомога ближче і подивитися, як вони зреагують на це.
— Професоре, потім саме так і зробимо. А спершу пройдемо з максимальним наближенням на великій швидкості. Зробимо вигляд, що ми їх не помітили, — сказав Козуб, вимикаючи систему автоматичного керування польотом.