12.
Хай принесе вам щастя темно-синя шия Шамбху! Коли Парваті припадає до грудей свого чоловіка, то обвиває вона його шию люблячими поглядами, ніби петлею!
— Тобі не здається, що ми вкрай розледачіли? — Дірар позіхнув і поволі підвівся з крісла.
— Відпочивати не тільки приємно, але й необхідно. Відпочинок — це є продовження роботи. Та й, відверто кажучи, я з кожним роком все менше надій покладаю на успіх.
— Все дуже добре задумано.
— Але надто повільно розвивається. На цій планеті нам не щастить. Особисто мені це вже набридло. Кляті гомо сапієнси!
— Тобі викликати заміну? Ти втомився?
— Від чого я міг стомитися? Від п’ятирічного неробства? — Мар безтурботно закинув третю верхню кінцівку за другу і чомусь голосно, довго і нестримно зареготав, аж його завжди блідо-зелене тіло порожевіло, і всі три ока заплющив. — Ти гуморист!
— А ти дивак! Я ж не сказав нічого смішного.
— Безумовно, — погодився Мар і відразу заспокоївся. — Але ж я й не сміявся б, якби ти сказав щось дотепне. Чого сміятися, коли смішно? Тоді все одно смішні). Сміятися треба тоді, коли якийсь Дірар хоче остаточно зіпсувати тобі настрій. Чи не так, любий колего?
— Ти справді перевтомився, — скрушно зітхнув Дірар.
— Якщо викличеш для мене заміну, я тобі все повідкручую. Зрозумів? То буде твоя заміна! Я скажу, що ти не витримав надлишку позитивних емоцій.
Вони занадто добре знали одне одного, щоб ображатися.
— Погодься, Маре, що наш експеримент проходить досить вдало.
— Ти кого хочеш переконати? Мене чи себе? Я вже пухну тут від наших невдач і прорахунків.
— Ніяких невдач. Просто дуже довго все тягнеться… Із землянами важко працювати.
— З ними просто неможливо працювати! — раптом істерично закричав Мар. — Я після кожного перевтілення, після кожного виходу до них втрачаю контроль над власними вчинками! Більшість із них якимось чином вже навчилася читати мої думки. Це мене просто обеззброює. Я вже не знаю, хто на кого більше впливає — вони на нас чи ми на них?
— Облиш, ти, як завжди, схильний перебільшувати. Ніхто із землян поняття не має про наше з тобою перебування на орбіті.
— П’ять земних років! — закричав Мар. — Нічогеньке собі перебування!
— Не горлопань!
— Тупаком тебе треба було назвати, а не Діраром! Ніби ти на власній шкурі нічого не відчуваєш. Швидкої та блискучої перемоги не відбулося. Наших карів не беруть, принаймні у тих кількостях, які можуть забезпечити нам успіх. Мене вивертає після кожного перевтілення, а ти ще хочеш, любий колего, щоб земляни дізналися про наше перебування? Ще не знаю, чи все минулося. Адже немає сумніву, що нас помітили, хотіли вийти на контакт. Тепер вони будуть дуже уважно контролювати. І, можливо, будуть…
— Ні, вони не будуть атакувати. Адже ми не проявляємо ніякої агресивності. — Маргон зловтішно розсміявся. — Ніякісінької! Треба комусь із нас вийти і ретельно прозондувати, що вони про нас — невидимих — подумали…
— Четвертий у Гіати ще не визначився?
— Здається, ще ні. Міцний горішок. А Гіата — мудрий вилупок. Вона його приручить.
— Так говориш, ніби отой міцний горішок… щось кардинально вирішує. Але я остаточно не впевнений, що нас чекає успіх, а вже щоб вийти на його брата, котрий у Вищій Раді, то й нашого життя не вистачить.
— Замовкни, телепню! Я доповім Чарові, що ти остаточно деградував.
— Спробуй. Хочу я потім на тебе подивитися. Ми обоє вкрай розледачіли…
— В цьому нашої вини немає. Після того, як нас помітили, ми просто мусили побити байдики.
— Але, видається, ми трохи легковажимо. Перед цілою планетою ми практично беззбройні.
— Не думаю. Врешті, якщо не буде іншого виходу, ми зможемо навіть вийти на контакт. Не турбуйся. Але зараз для нас єдиним законом існування є накази нашого Чара. А він однозначно вимагає зберігати в цілковитій таємниці наше перебування на орбіті.
— Не думаю, що це для них таємниця. А ота гонитва за нами?
— Дійсно, Чар далеко, ми, на жаль, мусимо розраховувати тільки на власні сили.
— Безумовно, шкода, що земляни на високому ступені розвитку. Не було б ніяких проблем, якби вони були дикунами. Але що зробиш… Ми трохи запізнилися у наших пошуках.
— Та й кари з’явилися у нас порівняно недавно. А без них не легко колонізувати планети, навіть населені дикунами. А з карами ми впораємось і тут. Мине ще рік-другий, ось побачиш, все буде так, як колись на Діраузі, — тихо розширяться володіння Чара, наші володіння.