— Якщо ми вдало виконаємо програму, до кінця своїх днів ні в чому не знатимемо нестатку.
— Доки не поналітають наші. Бо вже як вони освояться, то й тут доведеться обмежитись заслуженим Бункером щастя, в сузір’ї…
— Можна податися ще далі — відкривати нові світи, розширювати володіння Чара. Бо поки щось шукаєш, доти і щасливий.
— Ми вже старі з тобою. Аби встигли тут коріння пустити.
— Дарма так міркуєш. Але про. що це ми з тобою базікаємо? Мусимо найближчим часом зустрітися з Гіатою і Ровичем. Та й усім іншим більше уваги треба приділяти. І це після нашого вимушеного байдикування. До Гіати, мабуть, я вийду, найближчим часом. Чи, може, ти?
— Деградуємо… Розлінувалися… Занадто вжилися в земний образ, земний антураж. Скоро самі землянами станемо! З вогнем граємось!
Дірар розсміявся, відштовхнувся відразу трьома кінцівками і під самою стелею зробив красивий розворот:
— Треба ще трохи зменшити гравітацію, ти не заперечуєш? — запитав з-під стелі. — Ти ж знаєш, я люблю стан вільного падіння.
— Кинь! — закричав Мар. — Я терпіти не можу, коли моє тіло майже нічого не важить, коли не відчуваю його ваги. Тоді я себе просто не поважаю.
13.
Дегенерат з почуттям власної гідності. Що може бути страшнішим?
Вона була в простому квітчастому халаті, розхристаному на грудях, усміхнена, щось дожовувала, коли Сухов відчинив двері.
— Смачного, — мовив Антон замість привітання, здивовано роздивляючись по-домашньому вбрану Гіату.
— Спасибі. Привіт! Як бачиш, ми вже сусіди. Чому не запрошуєш до кімнати?
— Так, безумовно, заходь.
— Дружина. вдома?
— Нікого немає.
— Шкода. Мені було б цікаво побачити твою дружину. Ось, візьми для дітей, — Гіата тицьнула Сухову два батончики «Мрія». — А діти твої де?
— Пішли до театру. У Вітасика канікули… А я відсипаюся після нічного чергування.
— То я тебе розбудила. Пробач. — Довго застібала одного ґудзика на грудях, ще два лишились розстебнутими. — Але ж я не знала, що ти відпочиваєш. Ходімо, подивишся мою лабораторію. Я вже все привела до пуття і, врешті, дуже задоволена.
— Гіато…
— Ти ніби сахаєшся мене. — Вона розсміялася так чарівно, що Сухов і себе змусив усміхнутись, аби витримати бодай якісь норми гостинності.
— Я дуже втомлений, Гіато. Хочу спати.
— Ніколи не думала, що ти такий сонько. Не поспав одну ніч і вже розкис. Ходімо. Мені потрібна твоя допомога.
Антон з відразою до самого себе усвідомив, що все його єство протестує проти такого безцеремонного втручання-вторгнення цієї жінки, проте він слухняно підкоряється її забаганкам.
— Я зараз, — буркнув якось приречено. — Лише перевдягнуся.
— Навіщо? Які можуть бути формальності? Відчувай себе зі мною цілком вільно. До речі, це — на майбутнє… Хай тебе не дивує безліч пропозицій з мого боку. Скажімо, я можу запитати тебе: чи не хочеться тобі зі мною переспати, або поміняти роботу, або… Власне, будь-що… Сприймай це як звичайні запитання. Вибачай, такий у мене характер. Я дуже імпульсивна і безпосередня натура. Якщо мене раптом щось зацікавить чи якась думка народиться — я не можу чекати ані хвилини, щоб задовольнити свою цікавість. Тож хай тебе нічого не дивує. Домовились? — Гіата лукаво усміхнулася.
Сухов не поспішав з відповіддю. Нарешті вимовив:
— Домовились.
І спромігся на усмішку.
Кімнати старої Наталі він не упізнав. Насамперед впала в око велика кількість картин на стінах. Сухов поглянув і з подивом відзначив, що на кожній із них зображено одну й ту ж потвору — зелену, з довгими щупальцями. Гіата перехопила його зацікавлений погляд і пояснила:
— Я малювала. Це маргон.
— Маргон?
— Так. Він часто приходить до мене уві сні. Ніби страшний, а насправді такий добродій. Я його дуже люблю. І чекаю кожного вечора, щоб заснути і побачити його. Але він не кожного вечора приходить.
— А навіщо так багато однакових картин?
— Однакових? Ну, що ти, Антоне, він на кожній картині різний. Не дивись на мене, як на божевільну… Хочеш, я йому скажу, він і до тебе прийде?
— Ні. Дякую. Не хочу, — відповів Сухов цілком серйозно. — А де Наталчина бібліотека?
— Що?
— Куди ти поділа всі ті книжки, що тут були?
— То вже мотлох, а не книжки. Все згоріло. А бібліоскопи, сам знаєш, не витримують високої температури.