— А хто вона?
— Каже: біолог. Але ніде не вчилася. Домашнє виховання. І зараз ніде не працює. Запевняє, що не хоче зв’язувати свободу своєї наукової творчості з жодним інститутом. Експериментує з нікі, голови їм відрізає…
— Скільки їй років?
— Десь мого віку, трохи ніби молодша. Миколо, вона не божевільна, але… Все. це дуже страшно, і За цим щось приховано. Я так відчуваю. І цей Серафим, вундеркінд…
— А на стінах, кажеш, намальовані картини? Маргони? — Микола все ще нагамався утримувати на обличчі хоч натяк на усмішку. — А які вони, маргони?
— Зелені, стерви, з відростками якоїсь непевної форми… Схожі на мацаки. Маразм, ге ж, Миколо? Жахливий масовий маразм.
— Ти перевтомився, Антоне, але… Я просив би тебе, коли ще буватимеш у цієї Гіати, спробуй розпитати її про маргонів, про її Серафима. Можуть бути цікавими і корисними найменші подробиці.
— Ви займаєтесь цим?
— Психози, які справді можна назвати… — почав Микола, але відразу й замовк. — Не хвилюйся. Я певен, що дуже скоро вдасться докопатися до істини…
— Миколо, розкажи мені все, що ти знаєш. Я мовчатиму. Врешті, я твій брат. І повинен хоч щось знати напевно. Бо інакше, здається, я сам збожеволію. Розкажи.
Микола подивився на брата втомлено і співчутливо:
— Я нічого не знаю, Антоне. На жаль…
15.
Так, це все справді було. Але це все неправда. Бо все мусило бути зовсім інакшим. Але ніхто не знав, яким саме все мало бути. Кожен із очевидців може тільки стверджувати, що тої зими випав дуже глибокий сніг, а тріскучі морози трималися недовго і раптово змінилися відлигою, ранньою весною, яку змінило літо, проте і воно відлетіло небавом з пожовклим листям, аби започаткувати нове життєве коло. Кожен із очевидців може тільки стверджувати, що і того року також ткалося з повітря щось нематеріальне, як бажаннчт усміхнутися, і багато хто справді усміхався бентежно, навіть голосно сміявся, проте не кожного дня, бо щось, ніби таємнича засторога, змушувало задумуватись над усім, що тоді було.
— У чому справа, Діраре? Ти чуєш, як вони плачуть?
— Виють. Голодні.
— А що трапилось, Діраре?
— Ти більше спав би на центральному пульті!
— Міг розбудити. Не створюй зайвих проблем. Що трапилось? Чому кари так плачуть? Вони голодні?
— Так. Пошкодження автоматичної кухні. І в цьому ти винен.
— Серйозне?
— Біс його знає. Беларар ремонтує. Але всі вони сконають, якщо ремонт затягнеться.
— Треба спробувати нагодувати.
— Цікаво, як ти це собі уявляєш? Життя набридло?
— А хіба не можна нічого придумати?
— Придумай.
— Загалом, мене давно непокоїла ця витівка нашого Чара. Навіщо було закладати в генетичну програму потребу шматувати зубами кожного, хто захоче нагодувати кара?
— Нагодувати — значить, приручити. А звідси і все інше. Чар у таких, як ти, розуму не позичає.
— Він зараз тебе все одно не чує, тож можеш заткнутися.
— Чар все чує і все бачить. Але навіть якби він нічого не чув, я все-таки скажу, що Чар від тебе порад не чекає. Він добре знає, що робить. Нагодувати — означає приручити. А що то за перевертень, якого можна приручити? Якщо треба, він і сам приручиться…
— Хай Чар все чує і все бачить, але я також хочу нормально існувати. Він далеко, а земляни — близько! І вони мене розкладають! Кожна зустріч із ними для мене — як капля отрути. А нас лише двоє. І це мене бісить!
— Вгамуйся. Припини істерику.
— А що з цими гемонами робити, якщо Беларар вчасно не відремонтує систему автоматичного годування?
— Не знаю. Мабуть, знищити. Або чекати, доки самі поздихають. Що ж тут придумаєш розумного?
— А потім знову виховувати нових вилупків?! Ці вже майже доросли до запуску на Землю.
— Сам казав — нам немає куди поспішати. Виховаєм нових анциболотів, ще кращих за цих.
— Всі вони однакові.
— А годувати їх я не піду!
— Тебе ніхто і не змушує годувати їх. Але… Можна попросити Беларара якось зімітувати автоматичне годування. Бо шкода втрачати цю групу карів. Вони ж нам непогано вдалися.
— Як жалісно плачуть. Вони молоді і не звикли голодувати. Ще тільки розвиваються. І ще тижнів зо два ми не зможемо вживити їм універсальні енергоблоки. Отже, тижнів зо два їх треба годувати стаціонарно.
— Ходімо до Беларара. Він може допомогти. Він розумний робот.