«Навіщо показувати характер? Вони лише сміятимуться в душі наді мною. Вероніка якось сказала: «А хіба відвідини Івана якось позначаються на наших з тобою стосунках?» І то правда. У покійників глибокий сон. Краще сидіти, відпочивати І подумки згадувати вірші Сандра. «І пролітають літаки, далекі білі свистуни, а ми, мов чаклуни горбаті, за вікнами своєї хати сміємось, плачемо, і так, мов непомітно, пролітає маленьких чаклунів життя. Над нами — небо й літаки, над літаками — виснуть зорі, а над зірками вже — нікого, а над нічим-то знову ми посвистуєм, як літаки, і руки зводимо, як крила, щоб бути схожими на них, далеких, білих!..»
— Гарні рибки. Правда, Антоне?
— Так.
— А ось у цієї такий славний хвіст. Розкішний. Спасибі, Іване. Я… Ми тобі дуже вдячні.
18.
На світі є речі, які можна оцінювати тільки однозначно.
Голова житлової ради підвів погляд і довго дивився просто в очі Сухова-старшого, ніби прагнучи віднайти там щось недомовлене, приховане. Видавалось, Платон Миколайович має до вченого деяке упередження.
— Здається, я можу зрозуміти вас, ваше здивування і вашу цікавість. Справа в тому, що я знайомий з Гіатою.
— Ви давно її знаєте? — запитав Сухов.
— Порівняно недавно. Але, погодьтесь, для того, аби по-справжньому взнати людину… Одне слово, хочу сказати, що пуд солі не обов’язково їсти все життя. Чи не так?
— Отже, ви згодні зі мною?
— Пробачте, що ви маєте на увазі?
Сухова дивувала надмірна обережність Платона Миколайовича. Той ніби чогось боявся, щось передчував, від чогось хотів максимально застрахуватись.
— Ви погоджуєтесь зі мною, що Гіата Біос — людина дуже…
— Дуже химерна, хочете сказати, — рішуче перебив його Платон Миколайович. — З цим я просто не можу не погодитись. Але, врешті, у вас більші можливості, — втомлено мовив голова житлоради. — Тож у вас, будемо сподіватися, більше підстав твердити — хвора вона чи здорова. А я, пробачте, на вундеркіндах не дуже розуміюся.
Карбуючи кожне слово, Сухов-старший процідив:
— Ні, вона не хвора, бо хворих людей не бояться голови житлорад.
Платон Миколайович підвів погляд, проте дивився кудись удалину, ніби крізь Сухова. За якусь мить примирливо усміхнувся.
— Ви помиляєтесь. Я не боюсь її. Але мені справді важко однозначно сказати вам про моє ставлення до Гіати Біос.
— Чому?
А що міг відповісти Платон Миколайович? Розповісти, як Гіата колись прийшла до нього вперше? Прийшла до нього додому. Розповісти, як він зачудовано дивився на її золотаве волосся, що розтікалося струмками по плечах? А п’янкий запах її тіла. А її магнітні погляди…
— Розумієте, мене життя навчило, що не варто бути дуже категоричним у своїх твердженнях. Принаймні, не варто поспішати зі своєю категоричністю.
— Даруйте, я прийшов до вас не зопалу. Сподіваюсь, ви це розумієте.
— Так. Але зрозумійте й мене — я не боюсь її. Все це складніше, вона дуже цікава, навіть приваблива жінка.
Микола Сухов несподівано для самого себе розсміявся… Він не чекав, що розмова хоч якоюсь мірою торкнеться делікатної теми стосунків поміж чоловіками й жінками.
— Даруйте, мені як представникові влади досить важко зараз…
— А від вас цього ніхто й не вимагає! — вигукнув Сухов. — І вам не потрібно багато говорити! І мені аж ніяк не цікаво, як ви знаєте Гіату Біос. Я прийшов не особисто до вас, а до голови житлової ради, і вимагаю серйозної розмови.
— Ви даремно гарячкуєте. Вас дивують її експерименти?.
— Так. І вся її поведінка, мені брат багато розповідав. І те, що вона швидко вселилася в помешкання трагічно загиблої старої жінки. Не без вашої допомоги, виявляється. І маю підстави підозрювати, що смерть тої жінки не була випадковою. Скажіть меніккому потрібні Гіатині «наукові експерименти»? Яку вони становлять цінність для науки? Ви можете мені це пояснити?
— Людина хоче мати кабінет для наукової діяльності. А вона, Гіата Біос, для мене вже не просто житель нашого міста, вона як акселерат-вундеркінд вимагає від мене більше уваги, їй же тільки три з половиною роки від народження. Самі уявляєте, які дива! То що ви хочете від мене? Три роки, а вона вже не тільки доросла й красива жінка, але й особистість, яка прагне наукового пошуку. Я розумію, що вся ця акселерація може закінчитися досить сумно, але я не бачив і не бачу ніяких підстав заперечувати їй у бажанні мати власну лабораторію, А поцікавитися, мабуть, і справді варто… Давайте створимо кваліфіковану комісію. І хай вона займається серйозним аналізом діяльності Гіати.