— Пропоную по шклянці «Дипломату».
— Облиште мене.
— У вас неприємності чи ви просто народилися відлюдьком?
Антін Верес довго мовчав. Коли допив еклектон, пересиливши себе, запитав:
— Хто ви такий?
— Камчуг. Науковий консультант Тихона Раста. Дивно, що ви мене ще не знаєте.
— Я не кібер, аби знати все.
— Он як! У вашому голосі не багато поваги до кіберів. А вони, може, й заслуговують на неї.
— Заслуговують, — байдуже повторив Верес. — Що ви хочете від мене?
— Нічого. Просто не люблю бачити квасні обличчя.
— Камчуже, що з тобою?! — цього разу істерично скрикнула Ланета.
Кібер переможно посміхнувся.
— Годину тому я розгадав секрет безсмертя, Лането. Налий мені ще один бокал.
Якби Камчуг з самого початку був стриманішим і поважнішим, його слова не справили б такого враження. Але нахабство ніби виправдовувало його і тому підсилювало значення щойно сказаних слів. В погляді Камчуга було стільки божевільного блиску, радості, непідробного торжества, що ті слова були і для Вереса з Ланетою мов осяяння.
— Так, вам не вчулося.
— Пробачте, — лише й спромігся Верес. Довго дивилися один на одного.
— То розказуйте, — не втримався Антін Верес. — Ви переконані, що проблему вичерпано повністю?
— Абсолютно. Наш Центр можна розганяти, — голосно розсміявся. — Наша об’єднана діяльність втратила свою доцільність. Що таке проблема довголіття, коли розгадано секрет безсмертя?
— Де ключ до розуміння цієї проблеми? — Верес оговтався і запитав вже без хвилювання в голосі, поважно, як науковець науковця.
Камчуг також споважнів.
— Все виявилось елементарно просто. Деякий перегляд законів Бакса…
— Ви вже можете висловити свою думку в конкретних формулюваннях? — нетерпляче обірвав його Верес.
— Так, — ображено сказав Камчуг, а потім викрикнув:
— Я тиждень не виходив з лабораторії. Я працював. І я відкрив цю таїну всесвіту!!!
— Пробачте, — спокійно мовив Верес. — Розповідайте.
— Деякий перегляд законів Бакса. Слухайте. Матерія вічна. Але не вічні клітини, молекули і всі угрупування, котрі її утворюють. Чому так? — запитав сам себе і сам собі поважно відповів. — Вони не вічні тому, що сьома корелятивна алель постійно продукує фактор кадарин. В. цьому й полягає основна функція сьомої корелятивної алелі. Якщо вилучити її зі складу клітин, вони будуть жити вічно, постійно знаходячи нові резерви в продукції тилових субстратів. Клітина і організм зможуть самооновлюватись вічно.
— Але ж так звана сьома корелятивна алель існує лише в нашій уяві, гіпотетично. Як ви можете стверджувати? Як її можна вилучити зі складу клітин?
— Ви не можете, а я можу, — посміхнувся Камчуг. — Я тиждень не виходив з лабораторії! — знову крикнув на всю кав’ярню. — Працював! А ви тут перехиляєте в горлянки еклектони і боро! А я працював! Коли продукувати навколо клітини чи всього організму гравітаційне поле вище 27 герів, сьома корелятивна алель розпадається на елементарні складові і виводиться ренальними структурами.
— Але ж хто може продукувати поле такої інтенсивності? Це ще недосяжно. Жодна експериментальна установка не створила такого…
— Я можу продукувати таке поле, — різко перебив його біокібер. — Я тиждень не виходив з лабораторії! Я ще не знаю, за рахунок чого мені це вдається, але відчув — можу продукувати таке поле. Не забувайте, що я біокібер.
Голосна розмова привернула увагу оточуючих. До стойки, ніби зовсім випадково, підійшло кілька чоловік. Вони балакали між собою, але прислухались до слів Камчуга. Його добре знали в Центрі. Він був путящий біокібер, працелюб.
— А тепер мусите сказати, чому ви такі сумні сьогодні? — посміхнувся до Вереса. — Я розказав причину свого збудження. Але що засмутило вас? — В словах Камчуга заховалася зверхня іронія.
Верес пробачив біокіберу його тон, напружено подивився в очі і сказав:
— Ходімо зі мною. Якщо ви справді можете генерувати гравітаційне поле такої інтенсивності, ї якщо справді це поле руйнує сьому корелятивну алель, і якщо справді саме від цієї алелі залежить довголіття клітин — тоді ходімте зі мною. Ви можете мені допомогти. І, головне, зможете мене переконати.