Міс Тік зітхнула:
— Так. Та що там говорити про дві клепки, якщо важко знайти когось і з однією.
— А ви б могли мене навчити усього, що треба, щоб стати відьмою? — поцікавилась Тіфані.
— Поясни мені, чому ти все ще — після того, що сталося з місіс Окунець — хочеш бути відьмою?
— Щоб таке більше не повторилося, — відповіла Тіфані.
«Вона ж бо поховала відьминого кота, — подумала міс Тік. — Та що це за дитя»?
— Гарна відповідь. З тебе колись буде добра відьма, — мовила вона. — Та я не навчаю відьомства. Я просто перевіряю, чи буде толк з когось. Всі чаклунки мають свої уподобання, — а я от дітей люблю.
— Чому?
— Бо їх набагато легше увіпхати в піч! — сказала міс Тік.
Та Тіфані не злякалася, просто роздратувалася:
— Нечемно так казати, — сказала вона.
— Ну, відьми й не мусять бути чемними, — відповіла міс Тік, виймаючи з-під столу велику чорну торбу. — Я рада, що ти звернула на це увагу.
— А що, справді є школи для відьом? — не вгавала Тіфані.
— В певному сенсі, так, є, — відказала міс Тік.
— Де вони?
— Недалеко.
— Там чарівно?
— Дуже.
— Це дивовижне місце?
— Іншого такого не знайти.
— А я можу туди потрапити за допомогою магії? Ну, єдиноріг, може, якийсь по мене прийде і відвезе туди?
— З якого це дива? Єдиноріг — то всього лиш велика коняка, хіба що трохи шпичакувата. Нема чим зачаровуватись, — відповіла міс Тік. — З тебе одне яйце, будь така ласкава.
— І де саме мені шукати цю школу? — наполягала на своєму Тіфані, простягаючи яйце.
— Ага. Зриш у корінь, — сказала міс Тік. — З тебе два коренеплоди, моркви, скажімо.
Тіфані простягла їй моркву.
— Дякую. Слухай: щоб знайти школу відьом, йди на оце узвишшя, вилізь на вершину, розплющ очі… — міс Тік завагалась.
— Так?
— А тоді ще раз розплющ очі.
— Але ж… — почала було Тіфані.
— А яйця ще є?
— Нема, але…
— Нема? То й науки більше нема. А от у мене є до тебе питання.
— А яйця у вас є? — миттєво знайшла що відповісти Тіфані.
— Ха! Ти ще щось бачила коло річки?
У наметі запала тиша. Ззовні проникали відголоски граматичних помилок і єретичні географічні координати, а Тіфані та міс Тік прикипіли поглядами одна до одної.
— Ні, — збрехала Тіфані.
— Точно? — перепитала міс Тік.
— Точно.
Обидві продовжували змагатися, хто кого перегледить. Тільки от Тіфані могла перегледіти хоч кота!
— Ясно, — промовила міс Тік, відвівши погляд. — Дуже добре. Якщо так, то, будь ласкава, скажи… чи коли ти спинилась на порозі мого намету і сказала «Ага» тоном, який мені видався зухвалим, чи ти думала таке: «Ось дивний маленький чорний намет із загадковою маленькою вивіскою, тож зайду-но всередину, пошукаю пригод», а чи таке: «Це, мабуть, намет якоїсь злої відьми, на кшталт місіс Окунець, і вона може зачарувати мене, не встигну я й порога переступити»? Та досить на мене витріщатися! Тобі вже очі сльозяться!
— Я думала і те, і те, — сказала Тіфані, кліпнувши.
— І все одно увійшла? Чому ж?
— З’ясувати.
— Гарна відповідь. Відьми від природи люблять усюди пхати свого носа, — міс Тік підвелася. — Гаразд, мені час іти. Сподіваюся, ми ще побачимося. А наостанок ось тобі моя порада, безкоштовно.
— А я маю щось за неї заплатити?
— Що? Я ж щойно сказала, що вона безкоштовна! — відповіла міс Тік.
— Авжеж, але тато казав мені, що безкоштовні поради виливаються в копієчку, — сказала Тіфані.
Міс Тік пхикнула:
— Ну тоді ця порада — безцінна, — мовила вона. — Слухай сюди!
— Слухаю, — сказала Тіфані.
— Добре. А тепер… якщо ти віриш у себе…
— Так?
— …і у свої мрії…
— Так?
— …і йтимеш за своєї зіркою… — вела далі міс Тік.
— Так?
— …тебе все одно перевершуватимуть ті, хто старанно працює, вчиться і не лінується, як ти. На все добре.
В наметі, здавалося, потемніло. Час було йти. Тіфані не спам’яталася, як опинилася в натовпі вчителів, які згортали свої намети.
Вона не озиралася. Вона достатньо довідалася, щоб більше не озиратися: або намет лишиться на місці, що буде розчаруванням, або ж він дивовижним чином зникне, що буде лячно.
Вона попрямувала додому і все думала, чи слід було розповісти про рудоволосих чоловічків. Вона змовчала, і на те була ціла низка причин. Тепер вона й не була певна, що бачила їх насправді; їй здавалося, що людці цього б не хотіли; і це приємно, що міс Тік не знає усього. Так. От це найвагоміша причина. Міс Тік — занадто розумна, на думку Тіфані.