Тіфані рвонула крізь живопліт, не зважаючи на колючі лозини. Бабуня Болячка нізащо б не дозволила красти овець, навіть якщо злодії невидимі!
Раптом крізь гущу туману Тіфані почула гамір у курнику.
Баран, що щезав задом наперед, міг і почекати. Тепер вона потрібна курям. За останні два тижні лис двічі пробирався у курник і нещадно патрав сонних бідолах.
Тіфані кинулась через садок, чіпляючись нічною сорочкою за тики для гороху і кущі аґрусу, і рвучко відчинила курник.
Ані тобі пір’я у повітрі, ані метушні, яку б спричинила поява лиса. Курчата захоплено ціпкали, а Гребінець, когут, роздратовано походжав туди-сюди. Одна курка мала збентежений вигляд. Тіфані взяла її на руки.
Під нею сиділи два блакитні рудоволосі людці. Кожен міцно обіймав по яйцю. Вони дивилися на Тіфані, а вигляд мали ну дуже винуватий.
— О, ні! — вигукнув один. — То та мала! Та відьма…
— Ви крадете наші яйця! — сказала Тіфані. — Як ви смієте! Я не відьма!
Людці глянули один на одного, а тоді — на яйця.
— Які яйці? — спитав другий.
— Ті, що у вас в руках, — відповіла Тіфані рішуче.
— Які? Ті во? То яйці, та? — сказав той, що озвався першим, розглядаючи яйця, наче ніколи такого дива не бачив. — Чуєте, той во. Ми думали, шо то є е-е-е каміні.
— Каміні, — підхопив другий схвильовано.
— Ми залізли під твою курку, щоб зігрітисі, — пояснив перший. — І там то лежало. Ми думали, шо то каміні. А от чого та бідна курка так кудахкала!
— Кудахкала, так, — сказав той другий, киваючи в запалі головою.
— То ми так позбиткувалисі з біднятка, йой…
— Ану покладіть… яйця… на місце, — мовила Тіфані чітко і повільно.
Той мовчазніший штурхнув того балакучого:
— Ліпше роби, як вона каже, — сказав він. — Диви, яка злюка. Не тре задиратися з Болячками, а та о ше й відьма. Вона гепнула Дженні пу гулуві, а то ше нікому не вдавалосі.
— Ай, я про то забувсі.
Обидва чоловічки акуратно поклали яйця на місце. Один навіть похукав на шкаралупку і демонстративно протер яйце потріпаним подолом кілта.
— Ніякої шкоди, панюсю, видите? — сказав він і зиркнув на того другого чоловічка. А тоді вони зникли. В повітрі зачервонівся рудий вир, і солома замелькала в повітрі, а тоді навстіж відчинилися двері курника, і їх не стало.
— І я панна! — крикнула їм услід Тіфані. Вона поклала курку на яйця і пішла до виходу. — І я не відьма. Ви якісь казкові істоти? А де наші вовки, ой, вівці? — додала вона.
Відповіді не було, а дзенькіт відер з-під хати знаменував, що вже почали прокидатися домочадці.
Вона схопила книжку «Казок про фей», задмухала свічку і попрямувала до дому. Мама розпалювала вогонь і спитала, де це Тіфані була, а та відповіла, що почула шум у курнику і пішла перевірити, чи туди, бува, не пробрався лис. Це ж бо не зовсім брехня. Власне, це свята правда, хоч вона і не вичерпно описує ситуацію.
Тіфані в цілому правдомовна, та у неї склалося враження, що іноді не так просто визначати, що «правдиве», а що «хибне», натомість є «те, що слід знати зараз» і «те, що не слід знати зараз».
Власне, вона не зовсім була певна, що ж їй слід знати зараз.
На сніданок була каша. Вона поспіхом поснідала, прагнучи якнайшвидше повернутися на вигін і перевірити, як там баран. Може, лишилися сліди в траві, чи щось таке…
Вона підвела погляд, сама не знаючи, навіщо.
Щуроміх, що був собі спав коло печі, тепер сполошився і сів, вичікуючи. Тіфані відчула поколювання в шиї і намагалася розгледіти, що ж там побачив кіт.
На креденсі стояв ряд блакитних та білих дзбанків, які, по суті, ні для чого не використовувалася. Їх мамі залишила у спадок старша тітка: вона ними пишалася, бо ж на вигляд вони були гарні, хоч і ні до чого не придатні. На фермі було достатньо місця для гарних і непотрібних речей, тож їх берегли.
Щуроміх спостерігав за накривкою одного з них. Вона повільно підіймалася, а з-під споду виднівся рудий чуб і дві намистинки пильних очиць.
Вони сховалися, коли Тіфані затримала на них погляд. Через мить почулося вовтузіння, і вона знову глянула вгору: дзбанок хилитався з боку в бік і здіймав хмаринку пилу з креденса. Щуроміх дивився на це збентежено.
Вони направду дуже швидкі.
Вона вибігла на вигін і озирнулася навколо. Туман скрес і в долині прокидалися жайворонки.
— Якщо баран зараз же не повернеться, — крикнула Тіфані кудись у небо, — то вам буде непереливки!