— Ви що, не можете скористатися закляттям, щоб зігрітися? — спитала Тіфані.
— Могла б. Та відьми так не роблять. Раз скористаєшся магією, щоб зігрітися, — скористаєшся і для інших потреб.
— Та хіба відьма не має… — почала було Тіфані.
— Коли ти навчишся магії, справді навчишся — все-все вивчиш про магію, то залишиться ще один найважливіший урок, — сказала міс Тік.
— Який?
— Як не чаклувати. Відьми не вдаються до чарів без крайньої потреби. Це складно і вимагає багато зусиль, щоб контролювати себе. Відьма уважно стежить за всім, що відбувається довкола. Відьма в собі впевнена. Відьма завжди має при собі мотузку.
— Я теж завжди маю при собі мотузку! — сказала Тіфані. — Це дуже зручно!
— Добре. Та не мотузкою єдиною. Відьмина сила — у деталях. Відьма бачить усе наскрізь і кидає оком довкола. Відьма далекоглядніша, ніж усі решта. Відьма знає, де вона в просторі і в часі. Відьма бачила Зеленозубу Дженні, — додала вона. — То що там трапилося?
— Звідки ви знаєте, що я бачила Зеленозубу Дженні?
— Я ж відьма. Вгадай, — відповіла міс Тік.
Тіфані роззирнулась навколо намету. Там не було на що дивитися, хоч тепер вже її очі звикли до темряви. Звуки зовнішнього світу не проникали крізь товсту тканину тенту.
— Здається, я знаю…
— Так? — сказала відьма.
— Я думаю, що ви чули, як я розповідала про це вчителю!
— Саме так. Мої вуха не дрімають, — мовила міс Тік, змовчавши про блюдце із чорнилом. — Розкажи мені про це чудовисько з очима завбільшки із супну тарілку діаметром вісім дюймів. До чого тут узагалі тарілки?
— Про чудовиська є згадка у моїй книжці оповідок, — пояснила Тіфані. — Там пише, що Зеленозуба Дженні має очі завбільшки із супну тарілку. Там є ілюстрація, але така не дуже добра. Тож я поміряла тарілку, щоб знати точний розмір.
Міс Тік підперла голову і якось дивно усміхнулась Тіфані.
— Правильно я зробила, чи не так? — спитала Тіфані.
— Що? А, так. Е-е-е… так. Дуже. Правильно. А далі що?
Тіфані розповіла їй про сутичку із Зеленозубкою, але про Погіршая не згадувала, щоб міс Тік, бува, не сміялася з неї. Міс Тік уважно слухала.
— Чому ти взяла сковороду? — спитала вона. — Ти ж могла взяти, наприклад, ломаку.
— Сковорода мені більше пасувала, — пояснила Тіфані.
— Таки так! Дженні б тебе з’їла, якби ти мала ломаку. Сковорідка ж залізна, а такі істоти не терплять заліза!
— Але ж це чудовисько із казки! — сказала Тіфані. — Звідки воно взялося в нашій маленькій річці?
Міс Тік мить пильно роздивлялася Тіфані, а тоді запитала:
— Чому ти хочеш бути відьмою, Тіфані?
Все почалося із «Казок про фей для чемних дітей». Власне, почалося все з багатьох різних причин, але здебільшого — з оповідок.
Мама читала їй, коли Тіфані була ще зовсім маленькою, а потім, підрісши, вона читала їх уже сама. І у всіх тих історіях десь та й була відьма. Стара недобра відьма.
І Тіфані подумала було: «А де ж докази?»
Казки ніколи не пояснювали, чому ж відьма зла. Досить бути старою жінкою, досить бути самотньою, досить мати дивний вигляд, наприклад, не мати зубів. І все — цього досить, щоб вас вважали відьмою.
Раз вже зайшла мова, то в книжці взагалі нема ніяких доказів. Там розповідається про «прекрасного принца»… Та чи він справді прекрасний, чи його так називають, бо він принц? А от ще — «дівчина, красна, як день»… Власне, про який день йдеться? Посеред зими день узагалі не ясний! Казки не змушують вас думати, вони змушують вас вірити всьому, що вам кажуть…
А вам кажуть, що стара відьма живе сама-самісінька у дивному будиночку, зробленому з імбирного пряника, чи в хатці, що дріботить околицею на курячих ніжках, вона говорить з тваринами і знається на чарах.
Тіфані знала єдину стареньку, що жила сама в дивній хатинці…
Стривайте, все було не так. Вона знала тільки одну стареньку, яка жила в дивній хатинці, що пересувалась околицею — це була Бабуня Болячка. І вона зналася на чарах — чаклувала над вівцями, говорила з тваринами — нічого злого в ній не було. Це доводить, що казкам вірити не можна.
Була ще одна старенька — казали, що вона відьма. І її доля змусила Тіфані… замислитись.
Хай там як, але Тіфані значно більше подобались відьми, аніж прекрасні принци, не кажучи вже про дурних манірних принцес, які витають у хмарах. Вони мають прекрасне золотаве волосся, а Тіфані — ні. Її волосся коричневе, просто коричневе. Мама каже, що воно каштанове чи рудаве, але Тіфані знає, що воно просто коричневе, коричневе, коричневе! Як і її очі. Коричневі, як земля. Чи є в книжці пригоди для тих, у кого коричневе волосся і карі очі?