Гаміш приземлився. А на нього — пара її панталонів у дрібну трояндочку.
— Оце було круто! — вигукнув Гаміш, виборсуючись із ногавиці. — Годі приземлятися на голову!
— То мої найкращі панталони, — втомлено зауважила Тіфані. — Ти їх поцупив, коли сушилося прання?
— Ая! Такі гарнюні, такі чистюні, — сказав Гаміш. — Тільки мереживо пообрізати довелося, але я його не викинув, десь є, то можеш пришити, як хочеш.
Він обдарував Тіфані сонцесяйною усмішкою фіґля, що вряди-годи не приземлився на голову.
Тіфані зітхнула. Їй подобалося мереживо. Не так то в неї й багато речей, що служать просто прикрасою.
— Залиш собі, — сказала вона.
— О, добре, залишу, — відповів Гаміш. — Ага, той во… До тебе гості. Там, над долиною. Дивись-но.
В небі виднілися ще дві постаті — більші за канюка. Вони летіли так високо, що їх було добре видно у променях світанкового сонця. Тіфані дивилася, як вони кружляли, спускаючись на землю.
То був хтось на мітлі.
«Я знала, що треба зачекати!» — подумала Тіфані.
У вухах забулькотіло. Вона озирнулась і побачила, як Гаміш закивав чимдуж п’ятами. Канюк підхопив його і здійнявся в небо. Цікаво, він злякався, чи просто уникав зустрічі… з кимось.
Мітли наближались.
На тій, що була ближче до землі, сиділо двоє. Коли мітла приземлилася, Тіфані впізнала в одній з постатей міс Тік — вона сиділа позаду, вчепившись у меншу постать, що кермувала мітлою. Міс Тік скорше сповзла, аніж спішилась з мітли, а тоді пошкандибала до Тіфані.
— Ти собі не уявляєш, що мені довелося стерпіти, — сказала вона. — То було жахливо! Ми летіли крізь грозу! З тобою все гаразд?
— Е-е-е-е… так…
— Що сталося?
Тіфані витріщилася на міс Тік. І як тут відповісти на таке питання?
— Королеви більше нема, — відказала Тіфані. Здається, це вичерпна відповідь.
— Що? Королеви нема? О, до речі, це місіс Оґґ.
— Здоров, — привіталася керманичка мітли, поправляючи довгу чорну сукню, з-під подолу якої долинало ляскання ґумок.
— Там, угорі, вітер дме куди захоче, щоб ви знали! — сказала вона.
То була опецькувата веселунка з обличчям, наче яблуко, що довго пролежало у комірчині, і коли вона усміхалася, зморшки на личку ворушились навсібіч.
— А це, — вела далі міс Тік, — це міс…
— Панна, — перебила її відьма, що саме спішувалася з мітли.
— Перепрошую, панна Дощевіск, — виправилася міс Тік.
— Дуже, дуже могутні відьми, — прошепотіла вона Тіфані на вушко. — Мені пощастило їх зустріти. Там, у горах, відьом цінують.
Тіфані й не здогадувалася, що міс Тік здатна хвилюватися, та вона, схоже, панікувала від самої лиш присутності панни Дощевіск. Вона була висока — не така вже й висока, зрозуміла Тіфані згодом, як висока на вигляд і поставою. Та, якщо не приглядатися, то запросто можна піддатися враженню.
Вона, як і всі чаклунки, була вбрана у доволі благеньку чорну сукню. Обличчя вона мала тонке і якесь старече — і це все, що можна було зчитати з лиця. Пронизливі блакитні очі зміряли Тіфані з голови до ніг, а тоді ще раз — з ніг до голови.
— Гарні черевики, — сказала відьма.
— Розкажи панні Дощевіск, що сталося… — почала було міс Тік.
Та відьма змахнула рукою, і міс Тік ураз замовкла. Тіфані очам своїм не вірила.
Панна Дощевіск ще раз зміряла Тіфані поглядом — аж він пройшов наскрізь і спинився аж за п’ять миль звідтіля. А тоді вона підійшла до каменів і змахнула рукою. То був дивний рух — наче коловорот, і по ньому залишився осяйний слід у повітрі. Пролунав шум, схожий на чудернацьке суголосся різних звуків, а тоді різко змовк. І запала тиша.
— «Веселий Моряк»? — спитала відьма.
— Так, — відповіла Тіфані.
Відьма ще раз махнула рукою. Почувся ще один дивний пронизливий звук.
Панна Дощевіск рвучко розвернулась і вдивлялася у далечінь, де стирчав чубчик кургану малолюдків.
— Нак Мак Фіґлі? Келда? — спитала вона.
— Ем-м… так. Та тільки тимчасово, — відповіла Тіфані.
— Ясно, — сказала Дощевіск.
Помах. Шум.
— Сковорідка?
— Так. Та вона загубилася.
— Ага.
Помах. Шум. Вона наче висотувала минуле з повітря.
— Наносили води?
— І дрів теж, — додала Тіфані.
Помах. Шум.
— Ясно. «Спеціальна овеча настоянка»?
— Так, тато каже, що вона…
Помах. Шум.
— Ага. Край снігів.
Помах. Шум.
— Королева.
Помах. Шум.