— Бійки.
Помах. Шум.
— Море?
Помах. Шум. Помах. Шум.
Дощевіск вдивлялася у миготіння, наче там були тільки їй видимі зображення. Місіс Оґґ сіла поруч із Тіфані. Її коротенькі ніжки бовтались у повітрі, не дістаючи до землі, коли вона вмощувалася зручніше.
— Якось я закурила собі «Веселого Моряка», — сказала вона. — Пахне, як нігті на ногах, еге ж?
— Точнісінько! — визнала Тіфані.
— Якщо ти келда Нак Мак Фіґлів, то ти б мала вийти заміж за одного з них, правда? — вела далі місіс Оґґ, наче й не було нічого.
— Так, та я викрутилася, — відповіла Тіфані. Вона все розповіла, а місіс Оґґ сміялася. То був компанійський сміх — такий заспокоює.
Помахи та шум припинилися. Дощевіск вдивлялася в нікуди, а тоді мовила:
— Хай там як, ти поборола Королеву. Та тобі допомогли, я гадаю.
— Так і було, — відповіла Тіфані.
— І хто ж це був?
— А це не ваша справа, — сказала Тіфані, не встигнувши прикусити язика.
Міс Тік зойкнула.
Місіс Оґґ заморгала, і її оченята бігали від Тіфані до Дощевіск, ніби вона слідкувала за м’ячиком на тенісному матчі.
— Тіфані, це найвідоміша чаклунка у сві… — розлютилася міс Тік, але Дощевіск подала їй знак рукою, щоб та замовкла. «Треба й собі так навчитися махати руками», — подумала Тіфані.
Дощевіск зняла гостроверхого капелюха і вклонилася Тіфані.
— Влучно, — сказала вона, випроставшись і дивлячись у вічі Тіфані. — Я не мала права питати. Це твій край, і ми тут тільки з твого дозволу. Я поважатиму тебе, якщо ти поважатимеш мене.
Здавалося, що на мить повітря завмерло, а небо потемніло.
Дощевіск зробила крок уперед, наче ніякою грозою і не пахло:
— Та якщо ти якось захочеш мені розповісти, то я радо послухаю, — сказала вона звичним тоном. — А ті істоти, наче зліплені з тіста? Про них я теж хочу знати більше. Ти до них більше не підходь. Бабуся твоя з тих, здається, з ким би я охоче познайомилася.
Дощевіск випросталась:
— А поки подивімося краще, чого б тебе ще вартувало навчити.
— Може, ви мене навчите, де шукати чаклунську школу? — спитала Тіфані.
Запала мертва тиша.
— Чаклунську школу? — перепитала Дощевіск.
— Е-е-е, — вичавила із себе міс Тік.
— Це ж була метанфора, чи не так? — спитала Тіфані.
— Метанфора? — брови місіс Оґґ поповзли догори від здивування.
— Вона мала на увазі «метафора», — пробубоніла міс Тік.
— Це ж як у казках, — не вгавала Тіфані. — Добре. Я зрозуміла. Ось це і є школа, еге ж? Чарівне місце? Світ. Ось він. Цього не розумієш, поки не придивишся. А ви знали, що фіґлі вважають наш світ раєм? А ми не звертаємо уваги. Нема ніяких уроків відьомства. Вся суть у тому, щоб вміти бачити… здається.
— Гарно сказано, ти кмітлива, — сказала Дощевіск. — Та магія існує. Ти потім це зрозумієш. Багато розуму не треба, щоб чарувати, а то чарівники не дали б ради.
— Тобі потрібна робота, — мовила місіс Оґґ. — Із чаклунства не проживеш. Магію не застосовують собі на користь. Залізне правило.
— Я вмію добре робити сир, — відповіла Тіфані.
— Сир? — перепитала Дощевіск. — Гм. Добре. Сир — це добре. А на медицині ти знаєшся? Чи на акушерстві? Ось це добре ремесло.
— Ну, я допомагала при складних пологах… овець, — відказала Тіфані. — А ще я бачила, як на світ з’явився мій брат. Мене ніхто не вигнав з кімнати. Все так само, як з ягнятами. Та, гадаю, сироваріння — то моє. Це простіше і не таке галасливе.
— Як сир, то сир, — сказала Дощевіск, киваючи на знак згоди. — Сир живий.
— Що ви робите насправді? — спитала Тіфані.
Худорлява відьма на мить завагалась, а тоді відповіла:
— Ми пильнуємо… кордони. Їх багато, набагато більше, ніж думають люди. Межі між життям і смертю, між цим і тим світом, між днем та ніччю, між тим, що правильне, і тим, що хибне… їх слід пильнувати. Ми дивимося, ми охороняємо суть речей. І ніколи не просимо про винагороду. Це важливо.
— Буває, що люди нам щось дають. Іноді люди дуже щедрі до відьом, — сказала місіс Оґґ радісно. — Коли в селі ярмарок, то я досхочу ласую тістечками. Є тисячі способів, як можна отримувати, нічого не просячи. Люди люблять, коли відьми веселі.
— Та тут, на пагорбах, люди думають, що відьми злі! — вигукнула Тіфані, а Задні Думки додали: «А згадай-но, Бабуня Болячка майже ніколи не купувала тютюн!».
— Ти здивуєшся, як люди скоро звикають до нових порядків, — мовила місіс Оґґ. — Просто треба поступово їх привчати.
— Нам уже час, — сказала Дощевіск. — Там їде верхи хтось з ферми. Чоловік, світловолосий, червонолиций…