– Так-то воно так. Але ж… Ви повинні були у відділі кадрів запросити свою особисту анкету й відразу внести корективу. Так?
– Мабуть. Але я… якось не подумала.
– Ви не подумали? Що ж… Ганно Семенівно, якщо так, думаю, цього разу все обійдеться без догани… До речі, а що ви знаєте про вашого брата? Вам хоч відоме його нове ім’я?
– Яке нове? Таке само – Жора… Тобто Георгій Семенович Терещенко.
– А за документами (паспортом) він тепер Джордж Терещенко! Хіба ви не знали? Він ім’я змінив! А для чого? Від кого він ховався? Га?
– Я цього не знала. Він підписав лист, адресований мені, своїм звичайним іменем.
– Ну, добре! Гаразд. А що він написав вам у цьому своєму листі? Конкретно про себе?
– Написав, що одружений з українкою Антоніною, що мають двох дітей. Потім іще написав, що живе в місті Мельбурні.
– З якого року?
– Здається, з п’ятдесят другого. Якщо я правильно запам’ятала.
Товариш майор схиляється над якоюсь течкою на своєму столі й гортає в ній білі аркуші канцелярського паперу, продавлені наскрізь машинописом.
– Так-так. Усе правильно. Продовжуйте.
– Ну от… Написав, що працює на залізниці інженером з експлуатації тепловозів, як я зрозуміла.
– Так-так. Ви все правильно зрозуміли.
– Якщо ви все це знаєте, чи є сенс мені продовжувати?
– Ганно Семенівно… Ви ж розумієте, що не вам це вирішувати. Далі!
– Так, а що ще? Дочка закінчила нещодавно університет, вона переїхала до іншого штату, але там же – в Австралії. Зараз я пригадаю, куди саме…
– До Перту!
– Саме так!
– А син?
– Син іще навчається. Це все ніби…
– Ніби… Ага, я так і думав.
– Це ви про що?
– Я кажу, так і думав, що Георгій Семенович приховав усю правду про себе.
– Яку ще правду? – Ганна Семенівна враз відчуває, що їй бракне повітря (певно, погана спадковість – схильність до раптового підвищення тиску). – Можна води?
– Так! Прошу-прошу… Наливайте ось із карафки… Склянки чисті… Їх міняють щодня… То я продовжу? Ви вже можете слухати? У мене є корвалол.
– Ні. У цьому немає потреби.
– Ну дивіться, як знаєте, якщо зомлієте… Не забудьте тоді, що я вам пропонував ліки.
– Постараюся.
– Так от, Ганно Семенівно, чи відомо вам, хто дружина вашого брата? Хто вона є насправді?
– І хто ж?
Чоловік перегортає кілька сторінок у своїй течці й зачитує красивим баритоном із ледь округленим пташиним «р»:
– Антоніна Марецька… Творчий псевдонім – Тоня Тетіївська. Українська буржуазна націоналістка.
– Хто?
– А ви не знаєте, що таке «буржуазний націоналізм»?
– У загальних рисах. Ви сказали «творчий псевдонім». Це як?
– Вона поетеса. Авторка кількох поетичних збірок. Друкувалася в багатьох діаспорних виданнях.
Товариш майор знімає окуляри й дивиться довгим значущим поглядом на свою співрозмовницю, ніби передає їй невисловлене, але не менш важливе: «Тепер – ви – нарешті – зрозуміли? А бачите, у – якій – ви – халепі?»
– То й що? Творчість… Поезія… Я не розумію…
– А чи ви знаєте, про що вона писала в тих своїх віршах?
– Звідки? І гадки не маю.
– Ага… А «вільна Україна»? Це що, по-вашому? Від кого «вільна»? Чи від чого? Заклики до сепаратизму. Провокація чистої води. А ваш брат, між іншим… – Зосереджено перегортає ще декількох аркушів. – Член… ага… ось… Союзу українських організацій в Австралії.
– Нічого не розумію. Українські організації в Австралії… То й що?
– Чи знаєте ви, чим займаються ця й подібні організації?
– Ні. А чим же вони займаються?
– Підривною діяльністю, скерованою проти… процвітання нашої Батьківщини! Як от ви думаєте, чому саме зараз ваш брат до вас озвався?
– Що значить «чому»?
– Раніше він не виявляв бажання поновити родинні зв’язки. Чим ви можете пояснити таку зміну в його поведінці?
– Мені важко щось сказати напевно. Якби ж я з ним побачилася…
– А що, він пропонував? Обіцяв приїхати?
– Ні. Такого в його листі не було.
– Так от, Ганно Семенівно… Ваш брат прекрасно поінформований, де й ким ви працюєте. А поновив зв’язок із вами тому, що йому треба певні дані про стан геологорозвідувальної галузі в нашій країні. Таке завдання отримав. Розумієте?
– Як це?
– А отак… Його дочка вивчала в університеті іноземні мови, зокрема іспанську. Їздила на мовну практику до Іспанії. Як думаєте, хто оплатив її стажування в Європі?
– Я не знаю. А хто ж, по-вашому?