Емуель Шумограй скрушно похитав головою. Якщо виробництво зростатиме, як задумано, то навіть коли Хирлус усіма правдами й неправдами примудриться домовитися про три сотні гоблінів, за місяць вони однаково потребуватимуть ще триста пар робочих рук, ще за місяць — нові триста… Чи міг його задовольнити такий стан речей?..
Понишпоривши очима по чималому терену Ливарних галявин, Емуель утупив погляд у далекі масиви Темнолісу. Там, ген-ген на півночі, розкинулися Вільні галявини. Емуель Шумограй безгучно всміхнувся, сяйнувши в ламповому освіті гостренькими зубками.
— Вільні галявини, — буркнув він. — Осередок світла та надії? Ха-ха! — Губи його скривились у глузливій посмішці. — Для мене вони — невичерпне джерело невільників.
— То це і є славетний Жмутковолос Сокироноша, га? — запитав Довбня, розглядаючи із-за голів з’юрмлених попереду гоблінів тих, хто стояв на помості.
— Накидка із сорокушачого пір’я йому дуже личить! — зауважив його брат Вайло. — Кажуть, він сам його збирав — по пір’їнці з сорокухи.
— Гей, там, ану заткніть пельки! — злісно просичав хтось із гурми. — Мо’, комусь і послухати хочеться.
Довбня та Вайло замовкли. Перше на збори такого штибу ходили їхні старші брати, але всіх шістьох недавно спровадили на Ливарні галявини гнути горба, а що жнива були вже на порозі, і все таке інше, то й посилати по свіжі новини більше не було кого. І тепер обидва найбільше боялися накликати на себе гнів отого кремезного і здоровенного молотоголовця. Цього ще тільки бракувало на їхніх перших Племінних зборах.
— Даруйте, добродію. — Довбня шанобливо торкнувся свого капелюха і підштовхнув брата ліктем: роби, мовляв, як я.
Та молотоголовець уже на них не вважав. Довбня та Вайло (на прізвище Нишпа) були гобліни-пузані і належали до племені клаповухів. Тепер, стоячи у своїх жниварських брилях і неодмінних черевних ременях, зусебіч обступлені войовничими гоблінами, обидва святобливо дивилися на учасників зборів.
Вони стояли в самісінькій гущі натовпу, з’юрмленого довкола широченького дашка племінного куреня гоблінів-патлаїв. Кого тільки не було в цьому сонмищі! Плескатоголовці й молотоголовці, рожевоокі та лускаті, гобліни, патлаті та чубаті, гакозубі та пилозубі; всякої тварі по парі. Тиснява така, що голці ніде впасти!
У самому племінному курені, на високому помості, розташувався Жмутковолос Сокироноша, заступник клану гоблінів-патлаїв і водночас ватаг Гоблінівських сельбищ. Хизуючись накидкою із сорокушачого пір’я, сизоокий Сокироноша гордовито сидів на дерев’яному троні, поставленому на купі черепів колишньої племінної старшини. На платформі перед ним, покірливо посхилявши голови, стояли ватаги чотирьох інших племен.
Першим поглянути на Сокироношу зважився Гнилокір Тихобій — ватажок ікластих гоблінів із парою блискучих ікол та холодними жовтими очима. Він очолював одне з найчисленніших племен і, хоч тонкі губи Гнилокорові кривилися в усміхові, виглядав доволі зухвало.
Біля нього стояла Літуґґ, провідниця молотоголових гоблінів і онучка Ватага Титуґґа, старого найманця з Нижнього міста. Попри молодий вік, їй не бракувало бойових шрамів; утім, важко було уявити, щоб верховода найвойовничішого гоблінівського племені виглядала інакше.
Біля Літуґґ горбився старий Буркун Сивий, ватаг капловухів, старезний, але ж і мудрий нівроку. З усіх гоблінів капловухи були чи не наймиролюбніше плем’я, але водночас і найчисленніше, тож усі сходилися на тому, що з Буркуном таки краще рахуватися.
Те саме можна було сказати і про Паніматку Медопий Другу, верховоду симбіотиків, що постачали племенам усяку всячину — від бражного меду і росяного молока до мотуззя з кучерявого дерева та сон-деревного коріння. Мляво перекочуючись, заколихалися її підборіддя, коли вона підвела голову і вкняпилась у Жмутковолоса, почуваючись анітрохи не нижчою за нього.
Жмутковолос Сокироноша махнув волохатою рукою. Він був ватаг довгочубих гоблінів і найвищий верховода всіх племен, тож його слово було законом. Він розумів, що без підтримки інших племен Гоблінівські сельбища просто б розпалися, знову перетворившись на збіговисько кочових войовничих племен, як у давнину. А ніхто цього не хотів.
— Звісно, я все розумію, — сказав Жмутковолос, коли натовп навколо куреня збився щільніше, намагаючись не пропустити жодного слова з його вуст. — Вам, капловухам, дорого обійшлося постачання робочої сили для Ливарних галявин. Але не забувайте, що ми ще маємо платити за списи, плуги, кухонне начиння, за те все, без чого немислиме життя.