На заході все чисто, просигналив із небесного човна молодий літун, відтак круто шугонув униз, промчав над високими ясно-зеленими травами Сріблястих пасовищ — і знову злинув у небесну височінь.
Легше, Ксанте, просигналила у відповідь його товаришка, вправним порухом натяжної линви перелаштувала вітрило — і піднялася поруч із ним.
— Я бачу, ти далі тішиш своє самолюбство перед тілдеропасами! — з усміхом прокричала Маґда.
— Та де! Просто мені подобається літати на «Щуроптахові»! — прокричав у відповідь Ксант, ніжно погладжуючи різьблений бушприт небесного човна. — Він ще слухняніший, ніж я гадав, — додав хлопець, голосно засміявся і зграбним рухом повернув линви горішнього та долішного вітрил. Чаймовина з шовковини туго нап’ялася, і невеличке суденце шугонуло ще вище в небо.
— Нас не розважатися сюди посилали! Ми тут на патрулюванні! — гукнула навздогін йому Маґда, ніжно погладжуючи бушприт своєї «Лісової нетлі». Хоча, ніде правди діти, дівчина теж чула неабияке піднесення, знов опинившись у небі. Потому, як у вітрило її човна поцілила сорокушача вогняна куля і «Лісова нетля», утративши керування, штопором ввігналася в землю Темнолісу, Маґда боялася, що повітряний човен уже ніколи не злетить у небо. Зібравши останні сили, вона таки приволокла додому «Лісову нетлю», хоч і довелося кілька день дибати похмурим Темнолісом. Ще кілька тижнів пішло на те, аби забути жахоту катастрофи, та й ремонт човна забрав чимало часу. І ось тепер Маґда та «Лісова нетля» знову були разом, знову краяли чисте небо Вільних галявин.
Тим часом Ксант угорі підтяг гирі — й знову пірнув униз, наполохавши стадо тілдерів, що паслися на луці. Перелякані тварини пустилися чвалом по зеленій траві. Кілька поблизьких живолупів, сторожів стада, помахали літунам руками і прокричали якесь живолупівське вітання. Бувалі пастухи нічого так не цінували, як вправний політ. Ксант помахав їм на відповідь і, виписавши низьку дугу, прилучився до товаришки.
Полетіли, просигналила Маґда, тамуючи усміх. Повертаємось назад. Нам ще рапортувати.
Ксант слухняно кивнув головою і коли вона розпустила вітрило уповні, полинув слідом за дівчиною. Яскраве сонце пестило безкраї луки Сріблястих пасовищ, де мукали й паслися цілі сонмища волорогів у сусідстві з грайливими стрибучими тілдерами.
За Сріблястими пасовищами, скільки сягало око, тяглася хвиляста опона Темнолісу. Ген-ген видніли крихітні цятки — то починалися Гоблінівські сельбища, а ще далі, під самим небокраєм, мов жахіття із кошмарного сну, курів чорний дим Ливарних галявин. Але тут, під яскравим сонцем, усе дихало миром та супокоєм. Ксант наздогнав Магду і просигналив:
Нум наввипередки до Озерного приплаву!
Маґда не відповіла, але її «Лісова нетля» різко рвонула вперед, беручи курс на Вільні галявини. Дівчина прийняла Ксантів виклик. І ось, неначе пара снігунів у буревій, двійко повітряних човнів, як блискавка, полинули небом.
Ось вони поминули спостережну вежу, і Сріблясті пасовища залишились позаду; показалося шпичасте лісове верховіття на околицях, а там і до Вільних галявин рукою подати. Ген-ген унизу, на півночі, замаячіли круті стрімчаки, обсіяні нетряцькими печерами. Ще мить — і попереду виринуло Нове Нижнє місто з трьома озерами, і в тихих та глибоких водах тих озер, неначе у велетенських дзеркалах, відбивалося полуденне небо. Вони летіли все далі й далі, і до них приєднувалися інші бібліотекарські човни: зусебіч до Озерного приплаву зліталися патрулі.
Коли Велике озеро помітно поближчало, Маґда попустила горішнє вітрило і стишила хід. Усе гаразд! — просигналила вона. Якщо Варіс бачить наші перегони, то буде в захваті!
Ксантів «Щуроптах» виписав коло і м’яко полинув униз. Вони рівночасно приземлилися на залюдненій платформі Озерного приплаву.
— Боязкий лемурчик, — прошепотів Ксант Магді на вушко, коли вони поприв’язували човни.
— Хвалько! — показала йому дівчина язика.
Десятки повітряних човнів, прив’язаних до консольних швартових брусів, стрибали під чимраз дужчими подувами тепловію, а галереї та надземні переходи були повні бібліотекарів — і тих, що тільки-но прилетіли, і тих, що тільки-но збиралися злинути в небо. Ксант і Маґда рушили приплавом у гущу Бібліотекарських Лицарів, що, як звичайно, галасливо ділилися враженнями. Щойно вони до них приєдналися, як у галереї, що вела до вежі-харчевні, з’явилася Варіс Лодд. Яро сяяв під сонцем її літунський костюм.