— Тебе щось непокоїть? — тихенько запитала Ласкавка.
Варіс мовчки кивнула головою.
— З усіх околиць Вільних галявин надходять тривожні донесення, — промовила дівчина, ставлячи на стіл свій келих.
— Донесення? — заклопотано перепитав Кулькап. — І від кого ж вони надходять?
— Від Бібліотекарських Лицарів, небесних піратів та примар…
— Пусте! — урвав Фенбрус Лодд. — Було б до кого прислухатися. Мій син тільки те й робить, що шукає приключок, де їх нема…
— Ні, батьку. — Голос Варіс звучав твердо. — Я щиро переконана: річ тут не тільки в жадобі пригод. Гадаю, Вільним галявинам загрожує серйозна небезпека…
Тут щось брязнуло, почулося гучне іржання, і внизу на підпірці вродився рябий зубощир. Він спритно скочив на поруччя тераси, обриваючи гірлянди рівнинних лілій та пастуших фіялок. З сідла додолу сплигнув улан Вільних галявин і, схиливши голову та переводячи подих, укляк на коліно перед Найвищим Академіком.
— Рук! — вигукнув Кулькап. — Руку Човноводе, невже ти?
— У… у мене… тривожна звістка… — прохарчав Рук, якому ніяк не щастило віддихатись, — від капітана Мантачки… командира Уланів… Він послав мене вперед… Чинквікс найпрудкіший зубощир…
— Так, так, — озвалася Варіс. — І що ж то за новина, Руку?
— Вільні галявини… у… великій… небезпеці… — видихнув хлопець.
— У небезпеці? — перепитав Кулькап. — А що їм загрожує?
— Ось що! — сказав Рук і, підхопившись на ноги, показав рукою на далекий небокрай.
Кулькап і члени ради підійшли до поручнів і вп’яли очі в червонястий обрій.
— Захід сонця? — запитав Кулькап. — Щось я не розумію…
— Захід сонця! — урвав Рук тремтячим від хвилювання голосом. — Повірте мені, пане Найвищий Академіку, то ніякий не захід сонця!
Розділ дев’ятнадцятий
Пекло
— Рук Човновод завдання виконав! — голосно доповів молодий улан, натягуючи повід рябого зубощира.
Капітан Мантачка вітально кивнув головою і ледь помітно всміхнувся. За його спиною по луках південної околиці розтяглися лави Уланів Вільних галявин — числом п’ять сотень. Зодягнуті у біло-зелені картаті комірці, білі туніки з червоними емблемами у вигляді блукай-бурмилячої голови, озброєні довгими блискучими залізнодеревними піками, всі разом вони нагадували велетенського вепра-щетинника, що надумав поніжитися під вечірнім сонечком.
— Капітане, — почав Рук, погладжуючи Чинквікса, що часто дихав, харчав і, висолопивши набік великого рожевого язика, судомно хапав повітря. — Рада Вісьмох вітає Уланів Вільних галявин та їхнього переможного капітана…
— Так, так, Руку, — урвав капітан Мантачка. — Хлопче, ви з Чинквіксом показали чудовий час, обернувшись до Світлякової вежі й назад, тож не марнуй його на пустопорожні привітання. Кажи, що конкретно сказали тобі в раді?
Рук глибоко вдихнув повітря.
— Бібліотекарські Лицарі підіймаються в небо, — повідомив він, — а примари та небесні пірати беруть на себе оборону Нового Нижнього міста. Але…
— Але? — перепитав Мантачка, нахмурюючи низькі брови і втуплюючи в Рука пронизливий погляд.
— Але їм ще потрібен час на те, аби забрати лісових тролів та живолупів з їхніх сельбищ і перенести до нетряцьких печер у північних стрімчаках…
— Ну, що ж, вони матимуть цей час, — промовив Мантачка, озираючи довколишніх вершників. — Якщо буде треба, ми заплатимо за нього своєю кров’ю — кров’ю Уланів Вільних галявин!
Вершники схвально заревіли, вимахуючи залізнодеревними списами. Рук осміхнувся.
— Руку, хлопче, ти просто молодець, — промовив Мантачка, і його жовтожарий зубощир Орлінікс закружляв на місці. — А тепер шукай своїх і приставай до них. Попереду довга ніч і люта січа!
Він підострожив свого плигуна і поскакав уздовж узлісся, оглядаючи бойові шики. Очі всіх уланів були прикуті до далеких дерев. Небо над зазубленими обрисами мідноберестів та рівнинних беріз було криваво-червоне, а з південного краю Вільних галявин здіймалися стовпи чорного диму.
Рук відшукав живолупа Лежня та дрібногоблінів Повзуна, Спритника та Круподера. Усі, нахмурившись, сиділи на своїх зубощирах посередині лави. Ніхто не мав гумору ані до привітань, ані до балачок. Із лісу долинав зловісний гуркіт, нагадуючи розкоти грому чи рик якогось чудовиська, і що темніше ставало небо, то гучніше гуркало.