На щастя — чи на нещастя — Олекса Сирота не мав жодного стосунку до подібних махінацій начальства і навіть його безпосередні командири, тодішнє керівництво Київського ГУ МВС, у такі високі сфери не допускалося.
— Наше діло собаче, — часто любив повторювати Олекса, — унюхав слід, догнав, вхопив і притяг до хазяїна. А решта — то лірика.
Була лише єдина, не пов'язана з розшуком, область людської діяльності, про яку Олекса міг натхненно говорити годинами: мистецтво варити каву. Він зажив слави одного з кращих у Києві кавоварів і кавознавців. Бо сучасному поколінню, розбещеному доступністю до широченної палітри кавових сортів, гатунків і відтінків, важко зрозуміти, чому тоді вважалося вищим пілотажем підсмажити куплені у продмазі кавові зерна рівно настільки, аби лишень знищити запах цвілі. Або — як, маючи під рукою лише два сорти натурпродукту: «кава в зернах» і «кава мелена», досягти несхожості смаку продукту висхідного — залежно від способу приготування! Він міг, навіть не куштуючи, лише з самого запаху визначити, що у чашці: «мокко», «арабіка» чи звичайнісінька «робуста». А ви кажете — «Чібо-ексклюзив», «Моккона», «капучіно»… Про існування таких прибамбасів нам знати було «не положено».
Треба сказати, що ця обізнаність допомогла колись Олексі перехопити одну з перших у історії Київського карного розшуку великих партій наркотиків. Я розкажу про це згодом. А зараз — про те, чому епіграф кожної з повістей — то рецепт кави від Олекси Сироти. Це не тільки тому, що за кавою та чаркою доброго коньяку мій друг оповідав найцікавіші історії зі своєї служби. Просто чомусь Олексин підхід до розкриття чорних кримінальних справ якось невловимо перегукувався зі способом приготування улюбленого чорного напою.
І останнє зауваження у нашій передмові. Уважні читачі першого тому «Інспектора і кави» напевне звернуть увагу на те, що у другому томі з деяких Олексиних розповідей зникає один із постійних персонажів — начальник відділу карного розшуку ГУ МВС по м. Києву, він же Полковник, він же Полкан. То не авторська забаганка. Просто у той період знадобилося, як тоді казали, зміцнити керівництво органами внутрішніх справ у одній із областей. Безпосереднього начальника Олекси і Старого і перекинули туди — у тимчасове відрядження. За його відсутності розшуком знов, як і в старі часи, керував Старий.
Вилов бандюг по-науковому
Якщо є підозра, що тобі підсунули старі кавові зерна, прогрій їх на сухій пательні з очищеним зубчиком часнику. Кофеїн злякається — і дремене назовні. Отут ми на нього й чекали!
— Як ти вважаєш, хто може бути дурнішим від міліцейського замполіта? — підкинув мені якось питаннячко Олекса.
— Ну, даішник або дільничний…
— Пальцем у небо! Дурніший від замполіта тільки переляканий замполіт.
— Олексо, ти знову перебрав зі своїми філософськими узагальненнями. Переклади на нормальну мову.
— Прошу. Ти знаєш, що динамівці у суботу продули москвичам — і то у себе на полі?
— Хоч я й не болільник, але знаю. Мій сусіда-пролетар із цієї нагоди побив дружину, тещу запхнув до туалету і забив цвяхами двері, а на додачу викинув у вікно весь запас порожніх пляшок. Тепер його жінка плаче, що нема за що хліба купити. А ще — кричав, що він тому партачеві, котрий «пеналя» не забив, ноги повисмикує, як тільки той по зарплату приїде.
— Не врубався щодо зарплати…
— А ще лягавий! І член товариства «Динамо». Чи ти не знаєш, що наші футболісти рахуються у штаті підшефних заводів? Так ото ж…