коли ми ходили з подругами, то я завжди збирала найбільше. Правда, потім, коли я вже працювала в інституті Монокристалів, то була подруга
Світлана Киреєва, яку гриби любили ще більше. І, як казала Ріма
Вассерніс: „Білих грибів було мало і всі вони попадались Свєті”.
У Вільшані збирали тільки білі гриби та жовті, а ще підосичники, восени
– опенькі, а сироїжки, лисички і т. і. – то не гриби.
Надзвичайно смачна страва – смажені на домашній олії гриби з
картоплею. А ще бабуся варила борщ з грибами, а також гриби сушили
на зиму. Пам’ятаю, як одного разу ми пішли по гриби з дідусем. Від
просіки повернули в те місце, де повинні були рости гриби і розійшлися в
різні боки. А хвилин через 20 знов зустрілись, дід побачив у мене грибів
більше ніж півкошолки, а в нього на дні лежало декілька штук. Дідусь
тільки хмикнув та й пішов далі.
А ще в нашому лісі було одно надзвичайне місце – лісова поляна, вона знаходилась поміж двома лісовими пригорками. Влітку десь у липні
вона вся розквітала дивними ромашками – це був чудовий килим.
Я любила збирати букети, адже квітів було багато і в лісі, і в полі, це ще й жовті ромашки, і материнка, і звіробій, деревій та безсмертник. У
мене в душі назавжди залишився цей духмяний запах, п’янкий як вино, а
ще як навесні цвіли вишні, сливи, груші та яблуні.
Я дуже любила пташок, спостерігала за їхнім життям, багатьох пізнавала по голосу. Ластівка влаштувала гніздо під кришею
прямо над порогом до нашої хати і кожної весни прилітала до нас, прибирала гніздо і виводила пташенят. Птичок було багато, солов’ї
співали гарно, горобці стрибали по споришу й синички раділи життю, а
одна синичка влаштувала гніздо у бідончику, який бабуся повісила на
дерево, у бідончика був невеликий отвір і руку туди засунути не можна
було. А в лісі я навіть побачила гніздо солов’я, воно було влаштоване на
землі під невеликим кущиком, дуже скромне (як пише Смогоржевський) прикрите травичкою. Я зрозуміла, що це гніздо солов’я, бо на яйцях
сиділа солов’їха, і я її впізнала.
Пізніше склала невеликого вірша:
„Я хочу вам розказати про свій звичайнісінький день
Ні, ні не будень, а свято
Бо був він повен пісень
Співали пташки у ночі
Співали птахи у лісі
Я слухала їх на волі
Й свою придумала пісню”.
В лісі живе багато цікавих пташок, але є особлива – іволга.:
„ Где ж ты , иволга, леса волшебница,
Где ты? Где ты, мой друг?».
Вона дуже красива і співає надзвичайно – спочатку дуже
мелодійно - „ля-мінор”, а потім кричить як кішка, яку образили. Я часто
зустрічала її у лісі, але здалеку. Та ось одного разу влітку сиділа я тихо
під вишнею і слухала музику , аж ось сіла десь на відстані 1,5 м від мене
іволга , вона мене спочатку не помітила, але я встигла роздивитись її
красоту. Так, іволги живуть у лісі, але вони дуже люблять ягоди – вишні
(як їх не любити). Отже іволга прилетіла до садочку в Зелений Гай, де
було багато родючих вишень. Адже до лісу від нас було десь 2 км, а для
птиці це не відстань.
Ще про один цікавий випадок хочу розповісти. Я вже казала, що на
свято ми ходили в Миколаївську церкву. На пасху приходили ввечері
перед святом і стояли в церкві, слухали проповіді та молилися. Десь біля
4.00 ранку батюшка починав святити паски, всі христосались і
розходились. Я йшла з бабусею, а ще з своїми подругами-родичами –
Кабачковою Любою та Галею. І ось ми вже підходимо до Коржівки, сонце сходить над Гриценковим, я подивилась на небо і бачу, що небо
все в хрестах. Вони великі, світло-коричневого кольору і по формі
нагадують хрест, який висів у батюшки на шиї. Я здивувалась і кажу
Любі та Галі: „ Ви бачите хрести?”. А вони кажуть: „Бачимо”. (Бабуся
трохи пізніше йшла, бо вона розмовляла з сусідкою).
Потім я розказувала про це диво вченим фізикам, які досліджували
світло і працювали зі спектрометром, але вони не могли цього пояснити.
А дідусь пояснив це так: „Якщо на Сонце дивитись, то можна хтозна й
що побачити.” Але ж ми бачили не хтозна-що, а хрести!
Ще хочу розповісти про дуже дорогих мені людей, яких я дуже
любила і які любили мене. Це ті самі люди, про яких дідусь казав: „У
мене п’ятеро дітей, якби й ще п’ять”. Це тітки Олександра (Шура) та Ніна
і дядьки Іван та Василь. Якщо бабуся Софія поставила мене на ноги (бо
годувала з трьохмісячного віку), то тітка Ніна Іванівна виховала мене, привила мені любов до життя, до знань і до людей. Дитинство було