* На чинник християнства у творенні образу «свого іншого» звернув увагу Айвер Нойман. Див.: Iver В. Neumann. Uses of the Other. «The East» in European Identity Formation. — Minneapolis, 1999, c. 65-112.
Найбільше цю впізнаваність забезпечувало місцеве східне християнство, бо, на відміну від мусульманських, буддистських і язичницьких колоній найбільших європейських держав в Азії та Африці, Східна Європа була таки християнською. Свою роль відігравав також факт безпосереднього географічного сусідства Східної Європи із Західною — це допомагало Західній Європі конструювати саму себе. Співвідносячи себе зі Східною Європою і протиставляючись їй, Західна Європа удавала цілісність і монолітність там, де цієї цілості й монолітності насправді не існувало: бо що може об’єднувати такі відмінні країни, як, скажімо, Англія, Австрія та Норвегія, з одного боку, та Росія, Україна, Чехія, Румунія й Албанія, з другого?
Найдивнішим у цій ситуації є те, настільки Східна Європа, її інтелектуали та політики, перейняли ці правила гри. Навіть радянський комунізм, попри його виразно антизахідну риторику, ставив собі за мету «догнати і перегнати Захід», тобто приймав засадничу для Просвітництва й орієнталізму ідею про існування «західно-східного» цивілізаційного спектру, в якому народи, ближчі до східного сектору, до кінця мали наслідувати «цивілізаційні здобутки» народів із протилежного, західного кінця. «Винайдення Західної Європи», до якого вдалися східноєвропейські інтелектуали, є темою, котра давно вже чекає на свого дослідника. Таке дослідження могло би стати важливим доповненням до Вульфової книжки.
Сучасні західні теоретики проголошують кінець доби модернізму, разом із однією з її центральних ідей і практик європейського домінування. Згідно з їхніми передбаченнями, у новому, глобальному світі, як і у Всесвіті, не має бути поділу на «центр» і «периферії», «Схід» і «Захід». Ці передбачення наразі мало справджуються, особливо у світлі подій, що відбулися після 11 вересня 2001 року. Треба прожити довге, а може, навіть дуже довге життя, щоби переконатися, чи вистачить теоретикам постмодерності стільки ж сили і щастя утвердити свою перспективу, як це вдалося зробити ідеологам Просвітництва якихось 250 років тому. Однак сьогодні вже цілком зрозуміло, що руйнування західно-східного двоподілу вимагає об’єднаних зусиль Заходу і Сходу.
Книжка Ларрі Вульфа стала важливим інтелектуальним внеском і в переборення стереотипів щодо Східної Європи у західному світі. Тепер черга за східноєвропейськими інтелектуалами. Залишається тільки сподіватися, що українські голоси теж буде почуто в цій дискусії. Адже образ України й українця як недоцивілізованої країни посідав одне із центральних місць у творенні західноєвропейського міфу про Східну Європу, тому творення альтернативного українського образу словом і ділом стає важливим моментом подолання біполярної моделі світу.
Ярослав Грицак
Іменний покажчик
Авґуст (Augustus) (63 p. до н. е. 14 р. н. е.), староримський імператор 415
Авґуст II Сильний (Augustus II the Strong) (1670–1733), польський король (1697–1706, 1709–1733) і курфюрст Саксонії (з 1694) 237–238, 245–246, 468-469
Авґуст III (Augustus III) (1696–1763), король Польщі (з 1734 р.) 246–247, 468
Александр Македонський (Великий) (Alexander the Great) (356–323 pp. до н. е.), король Македонії (з 336 р. до н. е.) 298, 394
Алі-аґа Войвода, турецький правитель Болгарії 260
Алі-аґа, провідник барона Тотта 117-121
Ангальт-Цербстська, принцеса (Anhalt-Zerbst, Johanna Elizabeth, princess) — див. Цербстська, принцеса
Аркетті, Джованні (Archetti, Giovanni Andrea) (1731–1805), католицький церковний діяч 40-41
Арнольд, Роберт (Arnold, Robert) (1872–1938), німецький історик літератури 467
Артоґ, Франсуа (Hartog, François) (1946), французький історик 407
Аттіла (Attila) (406–453), лідер гунів (з 434 р.) 421–422, 425-426
Байрон, Джордж Ноел Ґордон (Byron, George Noel Gordon) (1788–1824), англійський поет-романтик 212-213
Бальзак, Оноре де (Balzac, Onore de) (1799–1850), французький письменник-реаліст 39, 156, 496
Батий (Batu Khan) (1201–1255), монгольський хан 276
Бах, Карл Філіпп Емануель (Bach, Carl Philipp Emanuel) (1714–1788), німецький композитор 327
Бейль, П’єр (Bayle, Pierre) (1647–1706), французький філософ 243
Беккарія, Чезаре (Beccaria, Cesare) (1738–1794), італійський юрист і публіцист 179
Беньовський, Мауріцій (Benyovszky, Maurice) (1746–1786), угорський аристократ, письменник і мандрівник 476
Берк, Едмунд (Burke, Edmund) (1729–1797), англійський політичний діяч і теоретик політичного консерватизму 164, 394, 396, 398, 444–445, 475
Бернал, Мартін (Bernal, Martin) (1937), англо-американський історик 31