Про кімнати тут згадано не випадково. Німецький мандрівник Мартене, оглядаючи по смерті Катерини II Зимовий палац, звернув увагу на дві вітальні поряд зі спальнею цариці. Одна була оздоблена численними дорогоцінними мініатюрами в золотих або позолочених рамах із зображенням всіляких еротичних сценок, а друга прикрашена портретами, також мініатюрними, чоловіків, з якими цариця мала «сильну любов», чи, за її цинічними словами, «дешперувала». Така була «вроджена цнотливість» державної повії.
Англійський придворний у Петербурзі Гарріс відтворював таку «любовну одіссею» російської імператриці. У червні 1778 року в її алькові гору взяв «неотесаний і грубий» Корсаков, а наступного місяця вже було кілька претендентів-суперників, що їх підтримували або Потьом-кін, або ж Орлов і Панін. У вересні «блазень низької проби» Страхов отримує перемогу й чотири місяці розкошує в спальні цариці. Через кілька місяців його місце займає майор Семенівського полку Левашов, а протеже графині Брюс, якийсь Свейковський, зазнавши «поразки», проштрикує себе шпагою. Недотепа Корсаков змагається з улюбленцем Потьомкіна, якимсь Стояновим, однак обидва мусили поступитися «витонченому в манерах» Ланському. По смерті цього любаска його місце займає «граф» Дмитрієв-Мамонов, а в нього тепленьке місце «відбирають» по черзі маловідомі Милорадович і Микла-шевський. Той-таки К. Валишевський, забувши про застереження, вигукує: «Це якась нестримна повінь; 1792 року, в свої шістдесят три роки, Катерина знову починає з Платоном Зубовим і, мабуть, із його братом Валеріаном нову главу роману, прочитану нею перед тим із двадцятьма іншими попередниками». Той «новий роман» обійшовся для казни Російської імперії в мільйони карбованців. За еротичні втіхи вінценосна розпутниця розплачувалася народними грошима з кріпацьких поборів.
«Золотий вік» Катерини II
У 1742 році постало питання про престолонаслідника. Єлизавета Петрівна викликає з німецького міста Кіль свого небожа Карла Петра Ульріха, що був сином гольштейн-готторнського герцога Карла Фрідріха, нащадка шведського короля Карла II та дочки Петра І — Анни. Цього знімеченого ледачого лобура настирливо вчать російської мови, з лютеранства навертають у православ’я й нарікають Петром Федоровичем, а не Карловичем, та проголошують традиційно великим князем і престолонаслідником. У Росії «не знайшлося» для нього нареченої, і вибір упав на його троюрідну сестру, збіднілу принцесу із німецького двору другорядних принців Софію Фредеріку Августу Ангальт-Цербську, названу так на честь трьох тіток. Удома вона пройшла школу гувернантки мадемуазель Кардель, яка навчила її сякої-такої французької мови та псевдо-великосвітських манер.
Подейкують, що батьком Софії Фредеріки Августи, яку зменшено називали ще Фіхген, був не бундючний принц Христіан Август Цербер-Дорнбург, а позашлюбний син російського посла Бєцький, що якимось чином вважався генерал-майором прусської армії. І це цілком можливо, бо мати Фіхген — принцеса Іоанна Єлизавета Гольштейн-Готторнська — ніколи не відзначалася прусською жіночою цнотливістю.
1744 року Єлизавета Петрівна «виписує» з Прусії ту п’ятнадцятилітню принцесу Софію Фредеріку Августу, що мала приданого зо дві-три сукні та привабливу зовнішність. Разом з нею приїздять її сестри та мати, яка стала шпигункою прусського короля Фрідріха II і. яку змушені були згодом за шпигунство та легку поведінку випровадити з Росії. З німкенею Софією Фредерікою Августою роблять те саме, що й із Карлом Петром Ульріхом. Відомий Ададуров учить її російської мови, принаймні вміти напам’ять прочитати молитву, аби з лютеранства навернути в православ'я, а придворні дами перевиховують на російський «манір». Принцесі дають нове ім’я по батькові — Катерина Олексіївна, проголошують великою княгинею і заручають з Петром Федоровичем. Те, що скандальна і цинічна Фіхген не любила паяца в «імперській-мантії з манерами німецького капрала» Петра, нічого не значило в двірських гендлях із престолом.
Щоб зненавидіти Петра, у Катерини була ще одна надто пікантна й, можливо, найголовніша причина. Француз Шампо у донесенні Версальському дворові 1758 року писав, що великий князь Петро, не підозрюючи того, був нездатним «робити» дітей — через перепону, яка у східних народів усувається обрізанням. Валишевський занотовував, що молодість Катерини, її запальний темперамент і норов повставали проти зненависного мужа, який не дуже-то і наполягав на своїх правах на неї як жону. Зрештою, камергери й офіцери під керівництвом С. Салтикова вмовили Петра на «операцію» та успішно усунули названий «недолік», за що тітонька Єлизавета Петрівна нагородила цього любасника Катерини дорогими діамантами.