Выбрать главу

За царювання Олександра І Завадовського знову викликають до Петербурга, вводять у комісію складання законів імперії, а з утворенням міністерств призначають першим міністром освіти Росії (1802–1810). Родич Завадовського по жіночій лінії І. Листовський досить докладно перерахував у «Русском вестнике» заслуги Завадовського в царині народної освіти та інші його «ліберальні перетворення». До них відносили відкриття багатьох парафіяльних шкіл у селах, повітових училищ і гімназій у містах, університетів у Харкові, Казані й Дерпті, Головного педагогічного інституту в Петербурзі, а також вироблення нових статутів для університетів, Академій наук і духовних академій. Правда, родич забув нагадати, що в головному департаменті законів Завадовський вороже ставився до прибулого із заслання О. Радищева, і це стало поштовхом до самогубства останнього. Портфель міністра освіти Завадовський передав Олексієві Кириловичу Розумовському, консультуючи його з різних питань.

І все ж перші ордени, чини, землі та кріпаків він отримав «за подвиги» у спальні вінценосної.

У вірному служінні Катерині II та Російській імперії до пари Завадовському, а в розпутстві й грабуванні казни — до пари Потьомкіну був виходець з української генеральної старшини, державний діяч Олександр Андрійович Безбородько (1747–1799), який відіграв неабияку роль у вітчизняній історії та увійшов у число найбільших феодалів-кріпосників України і Росії. Кар’єра його була навдивовиж карколомною.

Після закінчення Києво-Могилянської академії двадцятирічний О. Безбородько не без сприяння батька, який був генеральним писарем і суддею, в чині бунчукового товариша почав управляти канцелярією другої Малоросійської колегії при генерал-губернаторі П. Румянцеві.

З призначенням графа головнокомандуючим армією в російсько-турецькій війні кмітливий Безбородько, як і Завадовський, також змінив цивільний мундир канцеляриста на військовий і одразу був призначений куратором Ніжинського, Лубенського, Миргородського і Компанійського полків, брав участь у кількох битвах, керував військовою канцелярією генерал-фельдмаршала Румянцева й відзначився не так хоробрістю, як дипломатичною хитрістю під час російсько-турецьких переговорів та укладання вигідних для Росії мирних договорів.

У 1774 році О. Безбородьку надають звання полковника Київського полку, а з 1775 року Катерина II призначає його у свою канцелярію. «Правила благочестия и добродетели, с младенчества вкорененные в него богобоязненным родителем, — емоційно зазначав В. Аскоченський, — прочное, основанное на религии и чистой нравственности воспитание, внимательность к самому себе и строгая последовательность в занятиях, приобретена под руководством ученейших мужей своего времени, способность выражаться красноречиво, необыкновенная память и изумительная находчивость сделали его чудом при блестящем дворе Екатерины». І посипалися винагороди та чини цьому «чудові»: таємний радник, граф, віце-канцлер, гофмейстер царського двору, особистий секретар цариці, фактичний керівник Колегією іноземних справ. Імператриця нагороджує спритного чиновника найпочеснішими орденами Росії — святих Володимира, Олександра Невського, Андрія Первозваного, а головне — величезною сумою валюти, дорогоцінностями, земельними володіннями та кріпацькими душами. До речі, в 1786 році Катерина II віддала «у вічне спадкове володіння» Безбородьку полтавське село Чорнухи, де народився і провів дитинство майбутній знаменитий український мислитель і письменник, студент Києво-Могилянської академії Григорій Савич Сковорода.

До вподоби прийшовся О. Безбородько і Павлу І, який удостоїв фаворита князівським титулом з додатком «найсвітліший», подарував йому свій медальйон-портрет і хрест св. Іоанна Єрусалимського, всипані великими діамантами, віддав орловську вотчину, тридцять тисяч десятин землі у Воронезькій губернії та шість тисяч душ селян. Якщо батько «найсвітлішого» Андрій Якович володів подарованими царицею Анною Іоаннівною 165 десятинами землі з озерами, лісами, заплавами і сіножатями та 69 дворами з 468 душами кріпаків, 2 хуторами з корчмами, 2 млинами і винокурнями на Чернігівщині, то син, завдяки «отменной верноподданости» царям, на кінець життя був власником 50 000 десятин землі на Україні, в Білорусії та в Росії з сотнями тисяч кріпацьких душ на них. За участь у підписанні Ясського мирного договору в 1791 році Безбородьку, крім усього іншого, видали грошову винагороду в 50 000 карбованців сріблом і 5 000 душ селян у Подільській губернії; за сприяння укладенню з Пруссією й Австрією конвенції про третій, остаточний, поділ Польщі «одночасова винагорода» Олександра Андрійовича становила 50 000 карбованців, крім того, йому було призначено ще й щорічну «пенсію» в 10 000 карбованців.