Між іншим, сучасники помітили, що всі спальні Катерини під час поїздки на Україну та в Крим були хитромудро збудовані за єдиним зразком. Біля її величного ліжка обов’язково висіло велике дзеркало, яке могло вільно підніматися та опускатися, а за ним стояло ліжко Дмитрієва-Мамонова…
До Києва Катерина II прибула 29 січня 1787 року. Гї зустрічали «батьки міста», генерал-губернаторство на чолі з П. Румянцевим, свита всіляких князів і графів з дружинами, дипломатичні посланники з Польщі, Німеччини, Австрії, Франції, Швейцарії і навіть з Америки, що прибули до Києва раніше. Гриміли гарматні салюти, ревли ревом дзвони Софії, Лаври, всіх інших монастирів і церков Києва, лилася патока солодких орацій. «Боже мій! — не без іронії занотував у спогадах французький принц де Лінь. — Яка метушня! Скільки діамантів, золота, кавалерій і стрічок! Скільки ланцюжків, чалм і червоних ковпаків, обшитих хутрами і з гострими верхами, що їх носили лезгинці… Двадцять архімандритів (попів. — В. М.) з бородами майже до колін…»
Як і Єлизаветі Петрівні, імператриці від Києво-Могилянської академії було піднесено велику віршову «Оду на всевожделенное и всерадостное пребытие Ея императорского величества, великия государыни Екатерины Вторая, самодержицы Всероссийская, в древнейший и первый российских князей престольный град Киев». Написана вона була цілком пристойною російською мовою під явним впливом одописання Прокоповича, Ломоносова, Державіна та інших поетів. У ній переважають загальні роздуми про велич держави і народу, про героїчні перемоги «Российской силы» на суші й на морі над бусурманами, висловлюється впевненість, що «кровавый Марс» уже не посміє «обнажать свой алчный меч» на православний люд. Є там і бароккові фрази про «кастальські гаї», «Сінайські гори», «лютість Борея», «росския пруды».
Про самий приїзд «самодержицы» у древній Київ-град говориться аж наприкінці панегірика. Зокрема, про бажане сподівання на матеріальну підмогу «российской Паллады» академії йдеться у таких словах
Шістдесятирічна монархиня зі своїми фрейлінами, статс-дамами й, зрозуміло, двадцятидворічним «дійсним камергером» Дмитрієвим-Мамоновим зупинилася в палаці намісника. Три місяці раювала вона в ілюмінованому Києві, три місяці для панства було безперервне свято, три місяці сяк-так перебивалося трудове населення, якого все більше і більше торкався повсюдний голод 1786–1787 pp. А салютні гармати ревли, калатали дзвони, гриміла музика бал-маскарадів, влаштовувалися звані обіди, «царствені» прийоми, лилося річками вино і словесна каламуть вірнопідданих. «Всемудрейшая» після амурних ночей забавлялася грою в карти, лото, шахи, ба навіть у більярд; відвідувала Софійський собор, Києво-Печерську лавру та деякі інші монастирі, де милостиво підставляла руку для всепідданішого цілування.
На прийомі місцевого дворянства його Київський «предводитель» В. Капніст так по-лакейському висловлював подяку цариці за відвідання України: «Ваше императорское величество вожделенным в сей край пришествием дополняете все несчетные милости, коими вы осчастливили его. Мы, падая к стопам вашего величества, приносим за то нашу всеподданнейшую благодарность и просим быть удостоверенною о неизреченной радости, с которою мы видели вас, нашу благотворительницу, в отечестве нашем». Ще б пак, адже тільки Капністи ощасливлені були на Полтавщині містечком Обухівка та понад 6 000 кріпаків.
У Києві Катерина II «пожалувала» коронному маршалові Польщі графові Мнішеку, одруженому на небозі короля Станіслава Понятовського, табакерку зі своїм портретом вартістю 6 500 карбованців; за сумнівні заслуги нагородила орденом св. великомучениці Катерини і його дружину княгиню Мнішек, а також статс-даму, небогу і коханку Потьомкіна графиню Браницьку, — певне, «за любов і вітчизну»; митрополитові піднесла прикрашений діамантами хрест. Прислузі австрійського посла графа Кобенцеля одміряла 2 500 червінців, а якомусь майорові наказала відпустити 1 000 карбованців тільки за те, що той привіз молодому — «досить гарному, без освіти і розумом недалекому» Дмитрієву-Мамонову польський орден Білого Орла. Про які-небудь подвиги того «розумом недалекого» мазунчика російської цариці-розпутниці історія не згадує.