Подорож у «золотій галері» вниз по Дніпру «лютого ворога» України, «голодної вовчиці» Катерини II із численним панством на основі переказів частково також відтворив Т. Шевченко у поемі-містерії «Великий льох». Зокрема, українську привілейовану старшину поет змалював в образі ненависної ворони, яка щедро «шинкувала та кров розливала» своїх же земляків, запродувала ляхам і туркам «вольних козаків», а за царську милість бути дворянами насипала козацькими тілами могили — «бурти на Орелі», виганяла аж до річки Ладоги, гатила українцями болотисті місця на півночі під час будівництва всіляких укріплень і фортець.
Нагадаємо, що про це йшлося й у відомій «Книзі буття українського народу» — маніфесті членів Кирило-Мефо-діївського товариства. Там констатувалося, що «підла німка» Катерина II «доконала козацтво і волю, бо, одібравши тих, котрі були на Україні старшинами, наділила їх панством і землями, понадавала їм вільну братію в ярмо і поробила одних панами, а других невольниками». Тому кирило-мефодієць Шевченко не щадив «своє» українське панство, навіть дрібноликих чиновників із «цинковими гудзиками», які забували материнську мову та по-лакейськи терлися біля імператорського двору. Не схвалював Він і наївну віру простолюдинів у «добру» царицю Катерину II.
Про кількагодинну зустріч у Каневі Катерини II з колишнім коханцем, а тоді вже польським королем С. Понятовським можна було б і не згадувати, якби не одна вельми «пікантна» подробиця. До Києва імператриця з різних причин короля не запросила чи не пустила. Він хотів зустрітися з нею не як король польський, а як «граф Понятовський», певно натякаючи тим на інтимну близькість у молодості, коли німкеня завагітніла від нього. Але звідтоді збігло чверть століття, цариця змінила десятки партнерів у своїй спальні.
Король постійно нагадував про себе. Цариця відмовчувалася. Тоді Понятовський послав Дмитрієву-Мамонову «за заслуги» найвищий польський орден Білого Орла. Катерина II, мабуть, «зрозуміла «натяк» і звеліла Дмитрієву-Мамонову особисто вручити Понятовському «за віру і вірність» оздоблений коштовними діамантами російський орден св. апостола Андрія Первозваного.
Короткочасна зустріч з Понятовським у присутності свити і Дмитрієва-Мамонова була досить офіційною й нагадувала цинічний фарс. Після сякої-такої розмови Катерина II.поспішила розкланятися, і Понятовський лишився біля розбитого корита. Д його свиті імператриця звеліла сипнути всіляких «дурничок» на суму понад 20 000 карбованців. Колишні коші Запорозької Січі «матінка» намагалася подальше обминути, їдучи цугом…
Зовсім іншою, діловою, була зустріч Катерини II в Херсоні з австрійським імператором «Священної Римської імперії» Иосифом II, який приїхав до Росії під іменем «графа Фалькенштейна». Це була запланована, не така вже і таємна дипломатія представників «освіченого абсолютизму» для укладання політичних угод, у тому числі й про розчленування польських земель. Не лише австрійського імператора, а і його свиту не оминула російська цариця ласкою. Першому секретареві кабінету вручили перстень вартістю 2 800 карбованців, другому секретареві — за 2 275 карбованців, лейб-хірург отримав перстень дешевший — за 1 300 карбованців, духівникові Иосифа II перепав подарунок на 1 115 карбованців, прислуга вдовольнилася «дрібними» на пару тисяч карбованців, а бравим офіцерам, що супроводжували галери по Дніпру від Києва до Кайдак, перепало 8 245 карбованців.
Про перебування цариці в Херсоні згадувала Н. М- Мордвинова — дочка російського флотоводця адмірала М. С. Мордвинова, який служив у Херсонському адміралтействі й брав участь у «великолепной встречи» імператорського кортежу. «Ще до наближення до Херсона, аби не обрид государині вид новоросійських степів, коли вона їхала по Дніпру, — писала Мордвинова, — Потьомкін наказав пригнати до берегів табуни коней і стада корів та овець, щоб оживити види, а в долині влаштовував декорації, які досить живо відтворювали міста й села». Для споглядання спуску корабля в Херсоні збудували спеціальну баржу для царедворців, прикрашену парусами із парчі та золотими китицями, на що Катерина II не без явного задоволення сказала: «У нас за недостатком холста употреблена парча на паруса». Що ж, гіркий дотеп із проекцією на майбутнє в адресу добровільних служак…
Щедро роздавала Катерина II «милості» і в Криму. Наймогутнішому фаворитові Г. Потьомкіну подарувала маєток Алупку. Генералові О. Каховському відсипала 10 000 грошима і пожалувала табакерку з вензелем вартістю 2 500 карбованців, його братові В. Каховському — б 000 карбованців, іншим чиновникам — подарунків на ЗО 000. Ласим до всяких брязкалець сестрам і родичкам кримського хана Шагін-Гірея III та мурз за «добровільне приєднання» Криму до Росії було милостиво роздано золоті сережки, коштовні персні десь на 5 000 карбованців, і всі були цілком задоволені. Натомість «доблесним нижнім чинам», покаліченим солдатам, матросам і біднякам перепало всього по одному карбованцю. Такий «хліб насущний» отримали ті, хто творив славу і велич Росії.