— Всі слухайте уважно. Той, хто зробить хоч крок до мене або вхопиться за зброю, моментально отримає кулю! Ви можете собі думати про ґрінгорнів загалом і про кожного зокрема все, що забажаєте. Але я доведу вам від імені німецьких ґрінгорнів, що один-єдиний з них може легко впоратися з дванадцятьма такими вестменами, як ви!
Після цього біля мене став Сем Гоукенс і сказав:
— А я, Сем Гоукенс, щоб мене качка копнула, хочу вас попередити ще про одне. Цей юний німецький ґрінгорн перебуває під моїм особливим захистом. Того, хто наважиться зачепити хоча б волосину на його голові, я моментально продірявлю. І це я кажу цілком серйозно, затямте собі!
Дік Стоун і Вілл Паркер також сприйняли це як заохочення стати на мій бік і продемонструвати, що вони поділяють думку Сема Гоукенса. Це справило на супротивників неабияке враження. Тож вони відвернулися від мене, тихо бурмотіли собі в бороди прокляття й погрози і взялися до двох потерпілих, яких треба було привести до тями.
Бенкрофт вирішив, що в цю мить наймудріше буде піти до намету й заховатися там. А Вайт дивився на все широко розплющеними очима. Після всього він похитав головою і сказав із неприхованим здивуванням:
— Сер, це таки страшно! Я б не хотів потрапити вам до рук. Одним ударом ви поклали на землю такого велетня. Вас слід називати Шаттергендом, Вбивчою Рукою! Ніколи такого не бачив.
Ця пропозиція сподобалася невисокому Семові Гоукенсу. І він задоволено засміявся:
— Вбивча Рука! Щоб мене качка копнула! Ґрінгорн, а вже має справжнє бойове ім’я, та ще й яке! Якщо вже Сем Гоукенс кине оком на якогось ґрінгорна, то з нього точно буде пуття. Вбивча Рука! Дуже схоже називали знаменитого вестмена, також сильного, як ведмідь, — старий Вогняна Рука. Що ви скажете на це, Діку і Віллі?
Та я не почув, що вони відповіли, бо мені довелося повернутися до Вайта, який схопив мене за руку й відвів убік.
— Ви мені дуже сподобалися, сер. Хочете поїхати зі мною?
— Хочу чи не хочу, містере Вайте, але не маю права.
— Чому?
— Бо моїм обов’язком є залишатися тут.
— Це дурниці. Я беру всю відповідальність на себе.
— Те, що я не буду відповідати за свої вчинки, нічим мені не допоможе. Мене відрядили сюди, щоби допомогти виміряти саме цю частину шляху, і я не можу поїхати звідси, бо ми ще не завершили.
— Бенкрофт завершить роботу з трьома іншими своїми помічниками.
— Так, але як і коли. Ні, я мушу залишитися.
— Але подумайте про те, що це небезпечно для вас!
— Чому?
— Ви ще й питаєте? Ви ж повинні розуміти, що тепер перетворили усіх цих людей на своїх затятих ворогів.
— Це не я. Не я починав.
— Це правда, але вони — ваші вороги. Вони ніколи не пробачать вам того, як ви збили з ніг двох із них.
— Можливо. Але я не боюся. Ці два удари кулаком викликали повагу до мене; тепер не кожен наважиться мене зачепити. А до того ж, мене підтримують Гоукенс, Стоун і Паркер.
— Як вважаєте за потрібне. Бажання людини — закон. Мені ви би знадобилися. Але чи не могли б ви мене трохи провести?
— Ви збираєтеся відразу ж їхати назад, містере Вайте?
— Так, ситуація не викликає у мене жодного бажання залишатися тут більше, ніж украй необхідно.
— Але ви ж повинні принаймні щось поїсти, сер, перед тим, як поїхати далі.
— У цьому немає потреби. У нас зі собою є все необхідне.
— Ви не збираєтеся попрощатися з Бенкрофтом?
— Не маю бажання.
— Але ж ви приїхали, щоби поговорити з ним про справи!
— Це так. Але я можу сказати це й вам. Ви зрозумієте мене навіть краще, ніж він. Я хотів насамперед попередити його про небезпеку з боку червоношкірих.
— Ви бачили індіанців?
— Індіанців ми не бачили, але траплялися їхні сліди! Настала пора, коли дикі мустанги й буйволи йдуть на південь. Тоді червоношкірі виходять зі своїх селищ на полювання, щоби запастися м’ясом. Кайова можна не боятися, бо ми домовилися з ними про залізницю. Але команчі та апачі ще нічого про це не знають, тому краще не потрапляти їм на очі. Я, на щастя, завершив свою роботу і їду звідси. Але покваптеся й ви! З дня на день тут стає все небезпечніше. Тож тепер сідлайте свого коня й запитайте Сема Гоукенса, чи не хотів би й він поїхати з нами!
Сем, звичайно ж, хотів.
Взагалі-то я збирався працювати того дня. Але була неділя, Божий день, коли кожен християнин, у якій би глушині він не був, повинен зібратися з силами і взятися до своїх духовних справ. А крім того, я заслужив день відпочинку. Тож я пішов до намету Бенкрофта і сказав йому, що сьогодні не працюватиму, а відпроваджу Вайта разом зі Семом Гоукенсом.