— А ось і вони! — вигукнув він. — Перші цього року!
— Хто? — запитав я.
І побачив удалині вісімнадцять або, може, двадцять темних цяток, що поволі пересувалися.
— Хто? — повторив він моє питання, хвацько вертячись у сідлі. — Вам не соромно таке запитувати? Ах, я й забув, ви ж — ґрінгорн, і то ще й який! Такі люди, як ви, дивляться впритул і нічого не бачать. Зараз ви, вельмишановний сер, маєте чудову нагоду відгадати, що там таке відбувається перед вашими очима!
— Відгадати? Гм! Я би сказав сарни, якби не знав, що вони живуть стадами не більшими, ніж десять тварин. А якщо взяти до уваги відстань, із якої я дивлюся, то, попри те, що тварини звідси видаються крихітними, насправді вони є значно більшими за сарн.
— Сарни, качка б мене копнула! — засміявся він. — Сарни тут, на берегах Кенейдіан-Рівер! Це просто вершина вашої мудрості! Хоча все інше, сказане вами, не було надто вже позбавленим глузду. Ці тварини справді більші за косуль, набагато більші.
— Любий Семе, це часом не буйволи?
— Звичайно ж, буйволи! Це бізони[25], справжні бізони, що мігрують, а це — перші, які мені трапилися цього року. Тепер ви переконалися, що містер Вайт мав рацію: бізони та індіанці! Ми помітили слід ноги червоношкірого, а живих буйволів бачили на власні очі. І що ви скажете на це все, щоб мене качка копнула?
— Нам треба туди!
— Це ясно.
— Поспостерігати за ними!
— Спостерігати? Тільки спостерігати? — запитав він, здивовано глянувши на мене.
— Так. Я ще ніколи не бачив бізонів і хотів би поспостерігати за цими тваринами.
У той момент я відчував лише захоплення людини, яка любить природу. А це було незбагненним для Сема, і він майже розлючено сплеснув у долоні.
— Спостерігати, тільки спостерігати! Як дитина, яка підглядає у дірки клітки за кроликами! О ґрінгорне, що мені тільки не доводиться з вами пережити! За ними потрібно не просто спостерігати і роздивлятися, а гнати, по-справжньому гнати геть!
— Сьогодні, в неділю?
Це в мене вихопилося автоматично. Але він розізлився на ці мої слова вже по-справжньому і крикнув на мене:
— Замовкніть нарешті, сер! Справжнього вестмена не цікавить, який надворі день тижня, коли він бачить перших бізонів! Це означає м’ясо! Ви чуєте, м’ясо! І яке м’ясо, щоб мене качка копнула! Шматок смаженої бізонини — це краще за… за амброзію чи як там називалася їжа, яку вживали грецькі боги. Я мушу роздобути зараз бізонину, навіть якщо це коштуватиме мені життя! Вітер віє нам в обличчя, це добре. Тут, на лівому боці долини, яскраво світить сонце, а навпроти, праворуч, — лежить тінь. Якщо ми триматимемося правого боку, тварини не помітять нас завчасу. Поїхали!
Він уважно оглянув свою Лідді, перевірив, чи все працює як слід, і повернув до південного боку долини. Я теж перевірив свій карабін. А Сем подивився на це, зупинив коня й запитав:
— Ви збираєтеся зі мною, сер?
— Звичайно.
— Викиньте цю думку з голови, якщо не хочете за десять хвилин перетворитися на кашу під копитами буйволів! Бізон — це не канарка, яку можна взяти на палець і послухати, як вона співає. Перш ніж ви зможете полювати на таких небезпечних тварин, має пройти ще не один дощ і не один сонячний день над цими долинами.
— Але я хочу…
— Мовчіть і слухайте мене уважно! — перервав він мене тоном, яким ще ніколи до мене не звертався. — Я не хочу мати на сумлінні ваше життя. Це для вас пряма дорога у пащу дракона. Згодом будете робити все, що захочете, але зараз я не дозволю неслухняності!
Якби не цілковите порозуміння між нами, він почув би належну відповідь на свої слова. Але з поваги до нього я промовчав і поволі їхав за ним услід по затіненій стороні долини. А він уже був налаштований м’якше і спокійно пояснював мені:
— Наскільки я бачу, їх двадцять. Але ви би побачили, як то, коли їх тисяча або й більше мчить через савану! Раніше я зустрічав стада по десять тисяч. Це був хліб індіанців. Але білі забрали його собі. Червоношкірі берегли тварин, бо ті давали їм їжу. Вони вбивали рівно стільки, скільки було потрібно. А блідолиці лютували серед незліченних стад, ніби хижаки, які вбивають і після того, як наситяться, — просто, щоби проливати кров. Ще трохи, і не буде вже бізонів, а разом із ними й індіанців! Нехай береже їх Господь! І точнісінько те саме відбувається з кінськими стадами. Раніше мустанги бігали стадами по тисячі або й більше. А тепер той, хто побачив сотню, не тямиться від щастя.
У цей момент ми підійшли до буйволів на відстань приблизно чотирьохсот кроків, але вони все ще не зауважили нас. Гоукенс зупинив коня. Тварини далі неквапно паслися в долині. Найдалі від стада відійшов старий бізон, чиє велетенське тіло викликало у мене здивування. Він точно мав не менше ніж два метри заввишки і приблизно три завдовжки. Тоді я ще не вмів підраховувати вагу бізона, але сьогодні можу з точністю сказати, що важив він не менше ніж тридцять центнерів, просто неймовірна маса костей і м’яса! Цей бізон знайшов калюжу з болотом і з насолодою катулявся у ній.
25
Бізóн — рід ссавців з родини бикових. Запозичивши у європейців коней, індіанці з XVII ст. навчилися полювати на бізонів, створивши унікальну культуру, яка жила винятково з того полювання. Гігантські стада бізонів майже повністю винищили європейці під час освоєння Дикого Заходу.