Якими гордими і вродливими були червоношкірі раніше, коли мчали через савану, а попереду маяли гриви їхніх мустангів, і якими злиденними й жалюгідними видаються вони тепер у лахмітті, яким ледь можна прикрити тіло! Вони, які колись безстрашно кидалися на велетенських ведмедів із ножами і томагавками, а тепер хіба прокрадаються по закутках, ніби боягузливі пси, і жалібно, мов жебраки, випрошують шматочок м’яса або й крадуть його!
Так, вони перетворилися на хворих, на вмирущих людей, і ми співчутливо збираємося довкола їхнього смертного ложа, щоби затулити мерцям очі. Коли хтось опиняється на порозі смерті — це серйозно, але ще серйознішим усе стає, коли вимирання загрожує цілій расі. Тут виникає чимало питань і насамперед таке: чого могла б досягнути ця раса, якби їй дали час і простір, а також можливості розвинути свої внутрішні й зовнішні сили та здібності? Які унікальні знання втратить людство разом із цим знищеним народом? Цей умирущий не пристосувався до шляху розвитку, яким пішло його оточення, бо він був особистістю. Але хіба за це його слід неодмінно знищувати, хіба не можна його врятувати? Бізонам, аби ті не вимерли, належиться місце у Національному парку штату Вайóмінґ[4]. Чому ж не можна запропонувати колишньому господареві цієї землі місце, де він міг би жити й духовно рости?
Але чи зарадять такі питання перед лицем невідворотної смерті? Хіба доцільно докоряти там, де вже нічим не допоможеш? Я можу тільки нарікати, але нічого не здатен змінити, можу лише сумувати, але не поверну до життя жодного покійника. Я? Так, я! Я пізнав червоношкірих за роки, які провів разом із ними, а серед багатьох пізнав і одного, який залишається в моєму серці світлим, високим, чудовим спогадом і досі живе у моїх думках. Найкращий, найвірніший, з усіх моїх друзів найбільше здатний до самопожертви, він був справжнім представником своєї раси, і так само, як зникала вона, загинув і він, його забрала з життя випущена ворогом убивця-куля. Я любив його, як не любив більше жодну іншу людину, я люблю й досі цей вимираючий народ, чиїм найшляхетнішим сином він був. Я б віддав власне життя, щоби зберегти його життя, так само, як він сотні разів жертвував собою задля мене. Але мені не судилося віддячити йому. Він загинув у момент, коли, як завжди, рятував своїх друзів. Але він помер тільки тілом, а тут, на цих сторінках, житиме далі, як живе у моїй душі, він, Віннету, великий вождь апачів[5]. Саме йому я хочу поставити тут заслужений пам’ятник. А якщо читач, який зазирне сюди своїм духовним оком, складе собі правдиву думку про народ, чиїм відображенням є мій герой, то це і буде моєю найбільшою винагородою.
Карл Май
Радебойль, 1892 рік
Ґрінгорн
Любий читачу, чи знаєш ти, що означає слово «ґрінгорн»[6]? Це надзвичайно образливе і принизливе слово для кожного, кого так називають!
Ґрінгорн — це людина, яка ще зелена, тобто недосвідчений новачок, який нічого не знає і змушений дуже сторожко поводитися зі своїми ріжками, якщо хоче уникнути небезпеки наразитися ними на щось неприємне.
Ґрінгорн — це той, хто не встає зі свого стільця, щоби дати місце жінці; той, хто вітається з господарем дому раніше, ніж віддає поклін господині та доньці; той, хто не вміє правильно заряджати рушницю і запихає спершу клейтух, потім кулю, а вже аж тоді сипле порох. Ґрінгорн або взагалі не знає англійської, або ж його англійська занадто книжна і штучна. Англійська, якою розмовляють янкі, не кажучи вже про місцеві діалекти, — це для нього жахіття. Ці мови не вкладаються йому в голові, і язик його не повертається вимовляти такі слова. Ґрінгорн вважає ракуна опосумом[7], а вродливу мулатку — метискою[8]. Ґрінгорн курить цигарки і зневажає тих, хто курить люльку та спльовує. Якщо ґрінгорн дістає ляпаса від ірландця, то біжить до судді замість, як це зробив би на його місці кожен справжній янкі, просто застрелити негідника на місці. Ґрінгорн плутає слід індика з ведмежим, а тендітний спортивний човен — із лайнером, який курсує по Міссісіпі[9]. Ґрінгорн соромиться виставляти свої брудні черевики на коліна інших подорожніх і не наважується сьорбати, як буйвіл, поїдаючи свою зупу. Ґрінгорн волочить зі собою у прерію мачулку завбільшки з велетенський гарбуз і десять пудів мила, і все це лише задля додержання чистоти тіла, а до цього докладає ще й компас, який уже на третій або на четвертий день показує в усі можливі напрямки, тільки не на північ. Ґрінгорн нотує собі вісімсот індіанських висловів, а коли дорогою зустрічає першого-ліпшого червоношкірого, то усвідомлює, що вчора відправив усі ці записи в конверті додому замість листа рідним, а лист натомість залишив собі. Ґрінгорн купує порох, а коли хоче зробити перший постріл, то зауважує, що замість пороху йому продали тирсу. Ґрінгорн протягом п’яти років вивчав астрономію, а проте може як завгодно довго дивитися на зоряне небо і не розуміти, котра година. Ґрінгорн так незграбно запихає собі за пояс ножа Боуї[10], що коли нахиляється, то лезо коле йому в стегно. Ґрінгорн розводить посеред лісу Дикого Заходу[11] таке сильне вогнище, що полум’я підіймається вище дерев, а потім, коли його знаходять і вбивають індіанці, дивується, як же їм вдалося його знайти. Ґрінгорн — це ґрінгорн, і таким ґрінгорном був тоді і я.
4
Вайóмінґ — штат у Скелястих горах США. З усіх корінних індіанських племен території штату — сіу, кроу, блекфут, юти, селіш, шайєнни, шошони, арапахо — зараз у резервації Вінд-Рівер залишилися тільки двоє останніх.
5
Апáчі — войовничі кочові племена індіанців Північної Америки. Сьогодні мешкають у резерваціях штатів Нью-Мексико, Арізона (США).
6
Ґрінгорн (англ. Greenhorn) — у буквальному значенні «зеленорогий», тобто — недосвідчений новачок.
7
Ракýн, або американський єнот-полоскун, — рід нічних хижих ссавців родини ракунових. Опóсум — рід сумчастих ссавців, що мешкають у Північній та Південній Америці.
8
Метúси — нащадки міжрасових шлюбів європеоїдів та індіанців. Мулáти — нащадки змішаних шлюбів представників негроїдної та європеоїдної рас.
9
Міссісíпі — найдовша ріка у США, одна з найбільших рік світу, тривалий час була кордоном між освоєними і ще вільними територіями.
10
Ніж Бóуї — великий ніж (довжина приблизно 25 см, а ширина леза близько 4 см) особливої форми (широкий, із верхнім скосом наприкінці леза, s-подібною чи прямою бронзовою ґардою), з’явився у США у тридцятих роках XIX ст. Вважається, що такий тип ножа придумав американський полковник Джеймс Боуї.
11
Дикий Захід — назва територій, що сьогодні становлять західну частину США, у період між Громадянською війною у США (1861–1865) і 1890 роком.