Прерія сягала двох англійських миль[28] завширшки і вдвічі більше завдовжки, її оточували вкриті лісами пагорби. Оскільки посередині протікав струмок, то тут було достатньо вологи і росла густа й соковита трава. З півночі можна було потрапити сюди стежкою поміж двома горами, а на півдні прерія закінчувалася долиною, яка вела далі в тому ж напрямку. Коли ми доїхали сюди, то Гоукенс зупинився і прискіпливо оглянув рівнину. Потім ми їхали далі, вздовж північного берега річки. І тут Сем раптом голосно крикнув, зупинив коня, позиченого в Діка Стоуна, зіскочив з нього, перестрибнув через потічок і відразу ж підійшов до місця, де була прим’ята трава. Він обдивився це місце і повернувся, а потім заліз назад у сідло, і ми поїхали далі, але вже не на північ, як досі, а повернули праворуч і незабаром доїхали до західного краю прерії. Тут Сем знову зіскочив із коня і пустив його пастися, але міцно прив’язавши. Відтоді, як оглядав сліди, він не промовив ні слова, але вираз його бородатого обличчя був задоволений, ніби сонце над лісом. Тепер він наказав мені:
— Зійдіть і ви з коня, сер, а потім прив’яжіть його! Будемо чекати тут.
— Навіщо його прив’язувати? — запитав я, хоча добре знав відповідь.
— Бо можете позбутися його. Я не раз бачив, як дуріли коні за таких обставин.
— За яких обставин?
— Ви не здогадуєтеся?
— Гм!
— Вгадайте!
— Мустанги?
— Звідки ви знаєте? — запитав він, здивовано глянувши на мене.
— Я читав, що свійські коні, якщо їх не прив’язати як слід, полюбляють утекти з дикими мустангами.
— Чорт забирай! Про все ви читали, нічим вас не здивуєш. Мені значно більше подобаються люди, які взагалі не вміють читати!
— Ви хотіли здивувати мене?
— Хотів.
— Полюванням на мустанга?
— Так! А ви зі своїми дурнуватими книгами самі про все здогадалися. Отже, слухайте мене — мустанги вже були тут!
— Той слід, що ми бачили нещодавно, був їхнім?
— Так, вони були тут учора. Це була група розвідки. Мушу вам сказати, що ці тварини надзвичайно розумні. Вони завжди висилають невеличкі групи поперед себе і в різні боки. У них є свої офіцери, точно, як в армії, а вожаком завжди є досвідчений, сильний і сміливий жеребець. Завжди, коли вони пасуться або пересуваються, жеребці створюють зовнішнє коло. За ними йдуть кобили, а посередині — лошата. Я вже не раз описував вам, як ловити мустанга за допомогою ласо. Ви запам’ятали це?
— Звичайно.
— Маєте бажання упіймати одного?
— Так.
— Сьогодні вранці вам випаде така нагода, сер.
— Дякую! Але я не скористаюся нею.
— Ні? Боже милостивий. Чому?
— Бо мені не потрібен кінь.
— Але справжній вестмен не питає, потрібен йому кінь, чи ні!
— Тоді він зовсім не такий, яким я уявляю собі справжнього сміливого вестмена. Вчора ви розповідали про варварство блідолицих мисливців, які вбивають цілі стада буйволів, хоча не потребують їхнього м’яса. Ви називали це гріхом проти тварин і червоношкірих, яким через це бракуватиме поживи. Потім ви ж самі сказали, що з кіньми діється те саме. Ви маєте рацію, тож не повинні дивуватися, коли я роблю висновки з ваших слів і дію відповідно. Я не збираюся позбавляти свободи жодного з цих чудових мустангів, не маючи на це навіть такого мізерного виправдання, що мені потрібен кінь.
— Ви дуже правильно все говорите, сер, дуже правильно, — кивнув Сем. — Але хто вам сказав, що я збираюся позбавляти мустанга свободи? Ви ж тренувалися кидати ласо, і тепер я хочу, щоби ви влаштували репетицію. Побачимо, чи складете ви свій іспит. Зрозуміли?
— Це зовсім інша річ. Так, тоді я все зроблю.
— Чудово. Для мене справа серйозна. Мені потрібен кінь, і я впіймаю собі одного. Я вже не раз казав вам, а тепер повторю ще раз: ви повинні дуже міцно сидіти в сідлі і тримати ногами коня у той момент, коли ласо натягується і ви відчуєте ривок. Якщо ви цього не зробите, то вилетите зі сідла, а мустанг потягне на ласо за собою вашого коня. І ви перетворитеся на пішака, як-от я тепер, качка б мене копнула!
Він збирався ще щось сказати, але раптом затримав дихання і показав рукою на одну з уже згаданих двох гір на північному боці прерії. Там з’явився один-єдиний кінь. Він не пасся, а повільно йшов уперед, повертав голову то в один, то в другий бік і нервово втягував повітря.
— Бачите його? — прошепотів Сем. Від збудження він говорив приглушено, хоча тварина аж ніяк не могла би його почути. — Хіба я не казав, що вони прийдуть? Це розвідник, який біжить наперед, аби перевірити, чи вільна територія. Розумний жеребець! Як він роззирається в усі боки і принюхується! Нас він не почує, бо вітер дме нам в обличчя. Саме тому я вибрав це місце.