— У нас це не поширено, але гімнастику й боротьбу я засвоїв непогано.
— А їзда верхи?
— Також!
— Фехтування?
— Я давав уроки.
— Сер, не перебільшуйте!
— Спробуємо?
— Дякую! Мені достатньо попередньої демонстрації! А взагалі-то мені час працювати. Сідайте на своє місце!
Він повернувся на свою лавку, а я виконав його наказ. Наступна розмова була доволі примітивною. Здавалося, Генрі думає про щось важливе. Раптом він підняв голову від роботи і спитав:
— Ви вивчали математику?
— Це була одна з моїх улюблених наук.
— Алгебру, геометрію?
— Звичайно.
— Геодезію?
— Навіть із задоволенням. Я частенько ходив довкола з вимірювальними пристроями просто для власної втіхи.
— А міряти ви вмієте, по-справжньому?
— Так. Я міряв як у гірських місцевостях, так і на рівнинах, хоч не можу стверджувати, що я професійний землемір.
— Добре, дуже добре.
— Чому ви про це питаєте, містере Генрі?
— Бо в мене є для цього причини. Зрозуміло? Вам наразі про це знати не потрібно. Дізнаєтеся, коли прийде час. Я повинен спершу — гм, повинен пересвідчитися, що ви справді вмієте стріляти.
— То випробуйте мене.
— Так і зроблю, не сумнівайтеся. Коли у вас завтра вранці починаються уроки?
— О восьмій.
— То приходьте о шостій до мене! Ми підемо туди, де я випробовую свої гвинтівки.
— Чому так рано?
— Бо я не хочу довше чекати. Мушу чимшвидше довести вам, що ви — справжній ґрінгорн. Але зараз досить! У мене є інші справи. Набагато важливіші.
Здавалося, що він закінчив працювати із замкóм і витягнув із ящика залізний багатокутник, кути якого почав шліфувати. Я побачив, що кожна з численних сторін має отвір.
Він так зосередився на цій роботі, що наче й забув про мою присутність. Його очі блищали, і коли він час від часу дивився на свою роботу, я бачив на його обличчі майже любовний вираз. Цей шматок заліза, здається, мав для нього особливу цінність. Мені було цікаво довідатися чому. Тож я запитав у нього:
— З цього також буде якась деталь рушниці, містере Генрі?
— Так, — відповів він після паузи, так, ніби спершу мусив пригадати, що я досі тут.
— Але я не знаю жодного виду зброї, яка мала б таку деталь, — зауважив я.
— Повірте мені. Ще буде така зброя. Називатиметься марка «Генрі».
— Ага, новий винахід?
— Так.
— Тоді вибачте, що питаю. Це, мабуть, таємниця?
Він довго вдивлявся в усі отвори, повертав шматок заліза у різні боки, кілька разів приставляв його до замкá.
— Так, це таємниця. Але я вам довіряю, бо знаю, що вмієте мовчати, попри те, що ви — абсолютний ґрінгорн. Тому я скажу вам, що це буде. Це буде штуцер із багатьма зарядами, на двадцять п’ять куль.
— Неможливо!
— Мовчіть! Я не настільки дурний, щоби братися за щось неможливе.
— У такому разі вам справді потрібні отвори для всіх двадцяти п’яти куль!
— І вони в мене є.
— Але тоді вся ця конструкція стане такою громіздкою і незручною, що важко буде стріляти.
— Усі ці отвори — в одному блоці, він дуже зручний і зовсім не заважає. Ось цей шматок заліза — це і є такий блок.
— Гм! Я не дуже розуміюся на тонкощах вашого фаху, але скажіть, будь ласка, як ви впоралися з перегрівом? Хіба така рушниця не перегріватиметься?
— Ні. Матеріал, із якого зроблений замóк, і спосіб його виготовлення — це моя таємниця. А, до речі, хіба завжди необхідно робити всі двадцять п’ять пострілів один за одним?
— Доволі рідко.
— Ну власне! У цьому блоці міститься куля, якою рухає спеціальний механізм. У двадцяти п’яти отворах усередині міститься відповідна кількість патронів. Під час кожного пострілу куля підсовується далі і пропихає у замóк наступний патрон. Я дуже довго над цим думав, усе ніяк не міг знайти правильного рішення. Але, здається, нарешті вдалося. У мене вже й зараз репутація доброго зброяра, але після цього винаходу я стану знаменитим, справді знаменитим і зароблю багато грошей.
— А також нечисте сумління!
Генрі здивовано подивився на мене, а потім запитав:
— Нечисте сумління? Чому?
— Вам не здається, що вбивця повинен мати нечисте сумління?
— Ну, знаєте! Ви хочете сказати, що це я вбивця?
— Наразі ще ні, але незабаром станете, бо сприяння вбивству — це такий самий злочин, як і саме вбивство.
— Чорт забирай! Я не збираюся сприяти вбивству.
— Одному вбивству? Я говорю про масові вбивства! Ви тільки подумайте: якщо ви сконструюєте рушницю, яка може випустити одну за одною двадцять п’ять куль, і ця рушниця потрапить до рук першого-ліпшого ідіота, то вже незабаром по всіх околицях, у прерії, у лісах і долинах, у горах, всюди почнуться вбивства за вбивствами. Бідних індіанців вистрілюватимуть, як койотів[13], і через кілька років не залишиться жодного індіанця! Ви хочете мати це на своєму сумлінні?
13
Койóт — хижий ссавець родини псових. Назва походить від ацтекського слова coyotl, «гавкучий пес».