Новоприбулі нахабно оглянули нас із ніг до голови, з шумом розсілися на стільці, які жалібно заскрипіли під їхньою вагою, виклали ноги на стіл і почали тарабанити каблуками по стільниці, що, мабуть, означало вітання і прохання підійти до них та прийняти замовлення.
— Гей ти, пиво є? — гаркнув один із них. — Німецьке пиво. — Переляканий до смерті господар тільки кивнув головою. — Давай. Ми хочемо німецького пива. А ти сам часом не німець?
— Ні.
— Пощастило. Ми любимо німецьке пиво, але самі німці мають горіти в пеклі за те, що допомогли Півночі, і тепер вони винні у тому, що ми втратили свою роботу!
Господар чимдуж кинувся по пиво для своїх гостей, а я мимоволі озирнувся і подивився на мовця. Він зауважив це. Я абсолютно впевнений, що в моєму погляді не було й натяку на образу, але він розізлився, зауваживши, що я дивлюся на нього. Може, він не любив, коли його розглядали, а можливо, просто шукав приводу для сварки, але тепер він гаркнув на мене:
— Ти чого витріщився? Чи я неправду сказав?
Я мовчки повернувся до нього спиною.
— Будьте обережні, — пошепки застеріг мене Вірна Смерть. — Не варто їх зачіпати. Це справжні бандити, колишні наглядачі за рабами з плантацій. Тепер, коли рабство скасували і їхні господарі розорилися, вони зосталися без роботи, збираються у зграї і живуть грабунком. Намагайтеся не звертати на них уваги. Допиймо своє пиво і ходімо звідси геть.
Але саме цей шепіт ще більше роздратував бандита. І він знову закричав:
— Ти чого шепочеш, старий скелет? Якщо говориш про нас, то говори голосно, а то ми самі тобі розкриємо ширше пельку.
Вірна Смерть підніс кухоль до губ, сьорбнув кілька ковтків і нічого не відповів. Тим часом новій компанії подали пиво, і хоча напій був справді смачним, вони, спробувавши, почали плюватися і вилили на підлогу вміст кухлів. Їхній ватажок, який перед тим кричав на мене і Вірну Смерть, тримаючи в руках ще повний кухоль, вигукнув:
— Стійте! Не на підлогу! Ось там сидять двоє, їм до смаку ці помиї! Пийте на здоров’я, панове!
З цими словами він вихлюпнув на нас уміст свого кухля.
Вірна Смерть мовчки витер рукавом забризкане обличчя, а я не стримався. Капелюх, комір, спина куртки — все було залите пивом. Майже весь уміст кухля потрапив на мене. Я повернувся до хама і чітко вимовив:
— Сер, я би вас застеріг від того, щоб повторювати свою витівку. Жартуйте з вашими друзями, а нам дайте спокій!
— Що ви кажете?! І що ж станеться, якщо мені спаде на думку знову пожартувати?
— Побачите.
— Ой, як мені хочеться побачити! Господарю, ще пива!
Його товариші реготали і схвально загули, задоволені поведінкою свого ватажка, і вже передчували повторення «жарту».
— Заради Бога, сер, не зачіпайте цих розбійників, — застерігав мене Вірна Смерть.
— Ви боїтеся? — запитав я.
— Анітрохи. Але вони мають погану звичку відразу хапатися за зброю. А проти кулі ніяка відвага не допоможе. І не забувайте — у них собаки.
Пси лежали на підлозі, прив’язані до ніжок столів. Я пересів на інший стілець, боком до негідників, щоб тримати їх у полі зору і перешкодити облити мене.
— Та ви тільки подивіться! — закричав ватажок. — Він збирається захищатися! Але я нацькую на нього Плутона, якщо він зробить хоча б найменший рух. І нехай потім не нарікає — я сам навчив мого пса полювати на людей.
Він відв’язав собаку від ніжки стола і тримав її на короткому повідку біля ноги. Господар ще не приніс їм пива, у нас був час кинути на стіл гроші і піти, але навряд чи бандити дозволили б нам вислизнути. Крім того, в мені закипіла огида і презирство: такі сміливці з породи «семеро на одного не боїмося» завжди в глибині душі страшенно полохливі.
Я запхнув руку в кишеню і зняв револьвер із запобіжника. Я знав, що в рукопашній сутичці легко розправився б з ними, але не був упевнений, що встою проти псів. Щоправда, колись я мав діло з собаками, яких нацьковували на людей, і знав, як вони поводяться, але впоратися з кількома такими псами одночасно було неможливо.
Повернувся господар із повними кухлями, поставив їх на стіл і звернувся до невгамовних бандитів із благанням у голосі:
— Джентльмени, я радий, що ви відвідали мій заклад, але я прошу дати спокій обом цим людям. Вони такі ж мої гості, як і ви.
— Ох, ти ж, негіднику! — закричав на нього один з бандитів. — Ти надумав учити нас? Ну постривай, ми швидко остудимо твій запал.
І господаря облили одночасно з двох чи трьох кухлів, тож він вирішив, що найрозумніше буде сховатися за шинквáсом.