У Цинциннаті я знайшов банкіра, який сповістив старого Олерта про появу там сина, і з’ясував, що Вільяма дійсно супроводжував Ґібсон. Я негайно виїхав до Луїсвілла, де дізнався, що вони придбали квитки до Сент-Луїса. Я, звичайно ж, кинувся навздогін, але на правдивий слід напав тільки після довгих і важких пошуків. Велику допомогу в розшуку мені надав містер Генрі, якого я провідав відразу, як тільки приїхав у місто. Він дуже здивувався, почувши, що я став детективом, дуже шкодував про втрату моїх грошей під час аварії корабля, а прощаючись, рішуче зажадав, щоб я після завершення справи негайно кинув своє теперішнє заняття і переїхав на Дикий Захід. Йому дуже хотілося, щоб я випробував там його багатозарядний штуцер. Мій старий добрий флінт на ведмедя він теж обіцяв зберігати до мого повернення.
Олерт і Ґібсон попливли вниз по Міссісіпі до Нового Орлеана на кораблі, і я рушив за ними. Олерт-старший забезпечив мене списком фірм, із якими він співпрацював. У Луїсвіллі й Сент-Луїсі я побував за вказаними адресами і з’ясував, що Вільям з’являвся там і зняв із рахунків значні суми. Так само вчинив він і в Новому Орлеані. Я застеріг тих компаньйонів батька, до кого Олерт-молодший ще не звертався, і просив їх негайно сповістити мене, якщо молодий джентльмен прийде до них по гроші.
Це було все, що мені вдалося зробити. Далі я лише безпорадно кружляв у людській юрбі, яка заливала вулиці Нового Орлеана, немов морський прибій. Я чекав результатів розслідування поліції, куди звернувся першого ж дня. Але мені не хотілося сидіти склавши руки, і я блукав містом, сподіваючись на щасливий випадок.
Новий Орлеан — типове південне місто, чий своєрідний характер особливо підкреслюють старі квартали, де уздовж брудних вузьких вуличок стоять, тісно притулившись один до одного, будиночки з терасами і балконами. Там проходить приховане від чужих очей нічне життя, яке цурається денного світла. Там можна зустріти людей усіх кольорів і відтінків шкіри: від хворобливо жовтаво-білого до найтемнішого чорного. Катеринки, захриплі співаки й гітаристи тероризують вуха перехожих. Чоловіки голосно гукають один одного, жінки верескливо сваряться, розлючений моряк кричить на китайця і тягне його за косу; позаду під регіт задоволених глядачів б’ються двоє негрів. На розі стикаються двоє носильників і тут же кидають додолу свої вантажі, щоб напасти один на одного з кулаками. До них підходить третій і хоче розборонити їх, але замість цього дістає від обох.
Краще враження справляють передмістя з милими будинками, оточеними садками з трояндовими кущами, пальмами, олеандрами, грушами, інжиром, персиковими, апельсиновими і лимонними деревами. Там міщанин може знайти спокій, коли втікає нарешті від міської колотнечі.
Зрозуміло, що найбільш жвавою частиною міста є порт: туди приходять і звідти йдуть кораблі всіх можливих розмірів. Там на причалах височіють гори бавовни і бочки, поміж якими снують сотні портових вантажників. Випадковому перехожому може здатися, що потрапив на бавовняний ринок в Індії.
Я блукав містом, марно озираючись по боках. До полудня стало нестерпно спекотно. Проходячи вздовж широкої красивої Коммон-стріт, я побачив вивіску німецького шинку і подумав, що ковток пільзенського не зашкодить у таку спеку. Я увійшов.
Те, наскільки популярним цей сорт пива був уже тоді, підтверджувала велика юрба спраглих відвідувачів. Після тривалих пошуків я нарешті знайшов вільний стілець. У далекому кутку стояв невеликий стіл для двох, а одне місце вже займала людина з дуже незвичайною зовнішністю. Такий вигляд цілком міг відлякати охочих присусідитися. Але я таки підійшов до нього і запитав, чи не дозволить він мені випити кухоль пива в його товаристві.
Він посміхнувся майже глумливо, окинув мене уважним оком і запитав:
— У вас є гроші, сер?
— Звичайно, — здивувався я з такого питання.
— Отже, можете заплатити за пиво і за місце, на яке збираєтеся сісти?
— Зрозуміло.
— Значить, у вас усе гаразд? Тоді мені не зрозуміло, якого чорта питаєте мого дозволу! Відразу видно, що ви ґрінгорн. Бачу, що німець, а значить — ґрінгорн. Та я б послав під три чорти кожного, хто наважився б заборонити мені сісти куди заманеться! Сідайте, кладіть ноги куди вам буде зручно, хоч би й на стіл, а кожному, хто зробить вам зауваження, дайте поза вуха!