Я повернувся і збирався піти. Кондуктор схопив мене за рукав:
— Зачекайте, сер! Так діло не піде! Я взяв на себе командування загоном, і тепер всі повинні слухатися мене. Я не можу залишити потяг тут, а сам піти так далеко, бо я особисто відповідаю за все, що є в потязі. Мій план залишається незмінним: ви поїдете з нами й покажете нам місце засідки. Ми не вийдемо з вагонів, поки не побачимо індіанців. Справжній полководець має брати до уваги все, навіть можливість поразки. У такому разі ми заховаємося у вагонах і будемо відстрілюватися, поки надійде допомога з наступного потяга. Джентльмени, ви згодні зі мною?
Усі погодилися з ним. Серед них не було жодного вестмена, тож для них його план звучав доволі переконливо. Кондуктор був дуже задоволений тим, що його так одностайно підтримали, і сказав мені:
— Отже, сер, їдьмо!
— Гаразд, якщо ви наказуєте, я послухаюся. Їду!
Одним стрибком я опинився на спині свого мустанга, ноги якого розплутав ще під час розмови.
— Та ж ні, сер! Я маю на увазі потяг!
— А я — коня, отже, наші погляди відрізняються.
— Наказую вам зійти з коня! — крикнув він.
Я під’їхав до нього впритул, нахилився і відповів:
— Здається, ви ще ніколи не мали справи з вестменом, коли дозволяєте собі говорити таким тоном. Зробіть ласку і займіть своє місце в локомотиві!
Я скерував мустанга просто на нього, схопив його правою рукою за комір і підняв догори. Потім наблизився до локомотива й кинув великого залізничного стратега на місце машиніста, а потім помчав у прерію.
Зорі світили яскраво, й ніщо не заважало їхати швидко, тож через п’ятнадцять хвилин я вже був біля Сема.
— Ну і? — запитав він. — Я сподівався, ви приїдете з підмогою.
Я розповів йому, чому це не вдалося.
— Ви все зробили правильно, Чарлі! Ці залізничники вважають себе кращими за нас тільки тому, що ми не ходимо до перукаря тричі на день. Нехай тепер діють за своїм планом, результат їх здивує, ги-ги-ги, — і він показав жестом, як знімають скальп, а потім запитав:
— Але ви так і не розповіли мені, що почули від індіанців!
— Червоношкірих привели сюди Ка-Во-Мієн і Ма-Ті-Ру.
— О! Тоді нас чекає цікавий бій.
— А підмовив їх білий, який дізнався, що в потязі везуть золото і срібло.
— І він хоче забрати золото і срібло, а червоношкірим залишить скальпи?
— Атож.
— Так я й думав. Напевно, це хтось з відомих розбійників!
— Я вже зустрічався з ним. Колись його банда напала на Вогняну Руку, але мусила втекти.
— Як його звати?
— Не знаю, та мене це і не цікавить. Такі люди змінюють імена мало не щодня. Що ви розвідали?
— Червоношкірі сховалися по обидва боки залізничного насипу. Їхніх коней стережуть всього два воїни. Що ми будемо робити, Чарлі? Допоможемо пасажирам із потяга чи їдемо геть?
— Ми зобов’язані допомогти їм, сер. Це наш обов’язок. Невже ви думаєте по-іншому?
— Ясна річ, що ні. Ви, Чарлі, цілковито маєте рацію, що це наш обов’язок. Крім того, не забувайте про мої вуха, за них ще не заплачено повністю. Можу побитися об заклад, що завтра вранці на насипі буде лежати кілька індіанців без вух. Але що нам зараз робити, Чарлі?
— Ми розділимося і станемо між індіанцями та їхніми кіньми.
— Слухайте! Мені спала на думку одна річ. А якщо нам влаштувати втечу коней?
— Ідея непогана. Але тут треба діяти обережно. Я б навіть утримався від такого кроку. Навряд чи наші войовничі друзі з потяга здобудуть перемогу, а ми удвох теж зможемо максимум стримати індіанців до наступного поїзда або ж налякати їх і змусити втекти. Та коли ми відженемо їхніх коней, то втекти вони вже не зможуть, а залишаться тут і битимуться до кінця. Вам ніколи не доводилося чути про золоте правило, що іноді варто вибудувати ворогові золотий міст порятунку?
— Досі я чув лише про дерев’яні, кам’яні та залізні мости. Я поважаю вашу думку, Чарлі, думаю, що таки маєте рацію, але так приємно уявляти собі, як червоношкірі метушаться й намагаються втекти, а довкола — жодного коня. У мене аж руки чухаються, як подумаю про це. До того ж ми можемо добряче налякати їх, якщо поженемо на них їхніх власних коней.
— Це точно! Але краще почекати й подивитися, як розвиватиметься ситуація.
— Гаразд. Але одне маєте мені дозволити вже зараз.