Як я й думав, заснути було неможливо. Розтягнуті руки й ноги заніміли, почали нити суглоби. Час від часу я занурювався в сон, наче провалювався в чорну діру, але майже відразу прокидався. На світанку мене знову прив’язали до дерева, і мені здалося, що я воскрес. Якщо так триватиме кілька ночей поспіль, то я почуватимуся дуже знесиленим, але я не міг дозволити собі поскаржитися, бо славному воїнові не годиться нарікати на таку дрібницю, як безсоння.
Я з цікавістю чекав, хто ж мені принесе їжу. Темні Коси? Навряд. Я відмовив їй і її батькові. Напевно, вона образилася на мене і більше не прийде.
Але вона прийшла і знову нагодувала мене зі своїх рук. Дівчина не вимовила ні слова і тільки дивилася на мене своїми темними сумними очима, в яких читалися жаль і захоплення.
Слідом за нею з’явився Піда, щоб подивитися, як я почуваюся, й розповісти, що разом з іншими воїнами їде на полювання і повернеться аж по обіді. Незабаром після цього я побачив, як воїни вирушили до прерії.
Минуло кілька годин, і я побачив між деревами Сантера, він ішов з рушницею на плечі й з осідланим конем, якого вів за вуздечку. Він зупинився переді мною й почав розглядати мене зі зверхньою посмішкою.
— Як бачиш, я теж зібрався на полювання і вважаю за свій обов’язок повідомити тебе про це. Мабуть, дорогою я зустріну Піду, який так добре ставиться до тебе й так погано — до мене.
Він замовк, чекаючи моєї відповіді, а я прикинувся, що не бачу й не чую його.
— Ти що, глухий?
Я мовчав.
— Повір, я страшно засмучений тим, що сталося, і не так через тебе, як через себе.
І він знущально погладив мене по плечу.
— Геть звідси, негіднику! — гаркнув я.
— О, а я вже думав, що ти відівчився не лише слухати, а й говорити. Це дуже добре, тому що мені хотілося розпитати тебе про одну річ.
Він розглядав мене зі зверхньою міною. На його обличчі з’явилося щось диявольське, і я раптом зрозумів, що він задумав чергову підлість.
— Я хотів тебе дещо запитати і думаю, що ти охоче відповіси мені. Ха-ха-ха!
Він вичікувально подивився на мене, але я знову промовчав. Тоді він ще раз засміявся:
— Мені подобається ця картинка: знаменитий мисливець Вбивча Рука стоїть біля дерева смерті, а негідник Сантер гуляє на волі! Але буде ще цікавіше, повір мені. Ти часом не знаєш такого місця, ялинового лісу чи чогось на зразок, під назвою Індельче-Чіль?
Якби моє тіло не було туго сповите ременями, я би здригнувся. Це слово було згадане в заповіті Віннету. Я вдивлявся у Сантера.
— Ну чого ти так на мене дивишся, немов у тебе замість очей наконечники стріл? — він знову розреготався. — Я знаю, що це означає Темна Вода, але не знаю, де це.
— Як ти про це довідався?! — вигукнув я.
— Не варто ставити питання. Краще відповідай на мої. Там неподалік ще є Тсе-Шош.
— Тисяча чортів! Я…
— Зачекай, не кричи так голосно, — обірвав мене він. — Ти мені тільки шепни на вухо, де це місце, а про решту я сам подбаю. І ще одне місце Декліл-То, здається.
— Негідник! — закричав я, немов поранений ведмідь. — Лист!
— Так-так, лист! Він у мене! — знущально засміявся Сантер.
— Ти обікрав Піду!
— Обікрав? Ну що ти! Я лише взяв своє. Лист тепер у мене разом з усім рештою, — і він поплескав себе по кишенях.
— Тримайте його! — крикнув я моїм стражникам.
— Мене? — засміявся Сантер, скочивши на коня. — Спробуйте.
— Хапайте його! — шаленів я. — Він обікрав молодого вождя! Не дайте йому піти! Він…
Ремінь на моїй шиї стиснувся, і слова застрягли у мене в горлі. Я рвався уперед нелюдським зусиллям, але пута надійно тримали мене. Сантер швидко віддалявся. Стражники схопилися на ноги, але тільки безглуздо витріщалися на нас, не розуміючи, що ж відбувається.
Заповіт Віннету! Сантер викрав його! Злодій тікав у прерію, а ніхто й не думав переслідувати його! Як же я тепер дізнаюся останню волю мого брата?!
Божевільна лють охопила мене. Останнім зусиллям я напружив руки й відчув, що ось-ось мої м’язи розірвуться від напруги. Але розірвався ремінь, і я несподівано впав обличчям на землю.
— Уфф! Уфф! — хором вигукнули стражники. — Він розірвав ремені! — і кинулися до мене.
— Пустіть мене! — кричав я. — Я не збираюся тікати, я хочу зловити Сантера, він обікрав Піду!
Мої крики перелякали все стійбище. З усіх боків до мене бігли чоловіки, і кожен вважав своїм обов’язком схопити мене і стримати, що не було складно, оскільки мої ноги все ще були зв’язані. Безліч рук простягнулося до мене, мене підняли і знову притулили до дерева. Від люті я роздавав удари направо і наліво, кілька червоношкірих впало на землю непритомними, але врешті мене знову зв’язали.