Настільки ж сильною, як і радість, була лють червоношкірих, які дізналися, що Сантер викрав усі талісмани молодого вождя. Танґуа негайно вислав загін воїнів слідом за злодієм і відрядив гінців до молодого вождя. Одне Перо знову провів мене до дерева смерті і власноруч прив’язав до нього, засипаючи компліментами, які здалися б погрозами людині, яка не знає звичаїв червоношкірих:
— Ми завдамо тобі ще страшніших мук біля стовпа тортур, ніж вирішили були раніше. Ніхто ще досі не відчував того, через що доведеться пройти тобі. Ми зробимо так, щоб у Країні вічного полювання ти став найзнатнішим з усіх блідолицих, яким буде дозволено потрапити туди після смерті.
Я не вважав за потрібне дякувати йому за честь і промовив:
— Якби ви зробили, як я казав, і відразу поїхали слідом за Сантером, він уже був би у ваших руках. А тепер, найімовірніше, йому вдасться сховатися.
— Він не втече від нас. Його сліди буде видно в прерії ще кілька днів.
— Ох, якби я міг поїхати слідом за ним!
— Ти зможеш!
— Але як? Я ж зв’язаний!
— Якщо ти обіцяєш нам повернутися, щоб ми могли поставити тебе до стовпа тортур, ми дозволимо тобі приєднатися до погоні.
— Ні. Якщо вже мені судилося померти, то нехай цей день настане скоріше. Я не можу його дочекатися.
— Так, ти справжній герой, бо тільки герой здатний вимовити такі слова. Ми всі шкодуємо, що ти блідолиций, а не кайова.
Він пішов, а я промовчав і з увічливості не сказав, що його співчуття не зворушило мого серця. Ба більше, я не міг дочекатися, коли нарешті зможу покинути тих, хто так дбайливо намагався влаштувати моє загробне життя. І покинути їх я збирався тієї ж ночі, навіть не попрощавшись.
Піду знайшли швидко. Він примчав до стійбища на змиленому коні, відразу ж попрямував до свого вігвама, потім відвідав батька і врешті підійшов до мене. Його обличчя було незворушне, але я здогадувався, скількох зусиль це йому коштувало.
— Вбивча Рука врятував від смерті мою скво, яку я люблю, — сказав він. — Піда дякує тобі за це.
— Пусте. Як почувається твоя дружина?
— У неї болить голова, але холодна вода і примочки знімають біль. Скоро вона буде здорова. Однак моя душа хвора й не вилікується доти, поки я не наздожену Сантера й не поверну собі мішечок з «ліками».
— Я ж попереджав тебе, що Сантера треба остерігатися.
— Вбивча Рука завжди правий. Якби наші воїни послухалися його сьогодні й відразу кинулися навздогін за злодієм, він би вже стояв тут, прив’язаний до дерева.
— Піда буде переслідувати Сантера?
— Так, я дуже поспішаю і прийшов до тебе тільки для того, щоб попрощатися. Твою кару доведеться відкласти, хоч ти й бажаєш померти скоріш — так говорить Одне Перо. Але ти маєш бути терплячим і чекати, поки я не повернуся.
— Гаразд.
Він зрозумів мої слова по-своєму і почав мене втішати:
— Довге очікування смерті виснажує душу, тому я наказав, щоб за тобою доглядали якнайкраще, але час мине швидше, якщо ти погодишся виконати моє прохання.
— Яке?
— Ти хотів би поїхати зі мною?
— Звісно, що так.
— Уфф! Я дуже радий. Разом ми точно схопимо злодія. Я розв’яжу тебе й дам тобі твою зброю.
— Стривай! Є одна умова…
— Слухаю тебе.
— Я можу поїхати з тобою тільки вільною людиною.
— Уфф! Це неможливо!
— У такому разі я залишаюся!
— Ти будеш вільний, поки ми не повернемося назад, а потім знову станеш нашим полоненим. Ми вимагаємо від тебе тільки обіцянки не втекти дорогою.
— Отже, ви хочете взяти мене з собою тільки тому, що жоден слід не сховається від мого ока? Вбивча Рука — не пес, якого беруть з собою на полювання, а потім знову садять на ланцюг!
— Ти не зміниш свого рішення?
— Ні!
— Нехай Вбивча Рука подумає про те, що буде, якщо ми не зловимо Сантера!
— Я повторюю — ні! Я міг би піти з вами і зловити Сантера. Але тепер хай кожен сам турбується про те, як повернути викрадене.
Піда не зрозумів мого натяку на те, що я самостійно збираюся вирушити слідом злодія і відібрати те, що він украв у мене.
— Я взяв би тебе з собою, — виправдовувався він, — щоб віддячити тобі за те, що ти повернув життя моїй скво. Мені дуже шкода, що ти відмовляєшся, але моєї провини в тому немає.
— Якщо ти справді хочеш мені віддячити, виконай одне моє бажання.
— Яке?
— Мене турбує доля тих трьох блідолицих, які прибули сюди разом із Сантером. Де вони тепер?
— У своєму вігвамі.
— Вони вільні?
— Ні. Друзі моїх ворогів стають нашими ворогами, тому їх зв’язали.